style="font-size:15px;"> – Так, – визнав Клим. – Мені доводиться його шукати. Справа зайшла надто далеко, бо зачепила мене особисто.
– Як саме?
– Дозвольте не пояснювати. Розумію, обмінятися таємницями зараз справедливо. Але вам ліпше триматися від таких знань чимдалі. Насправді я хотів попередити про обережність. Не думав, що ми зайдемо аж так далеко.
– Тепер ви знаєте.
– Ці знання нічого не значать для мене, пані Магдо. Я жодним чином не збираюся використовувати почуте проти вас. І не дякуйте навзаєм, це не геройство.
– Чоловічий вчинок?
– Можливо. Не шукайте пояснень. Бо я теж не шукаю.
Клим узяв капелюха, покрутив його, вдягнув, примостив щільніше.
– На вас чекають, пані Магдо?
Вона глянула здивовано, очі вже висохли.
– Ви серйозно, пане Кошовий? Після такого…
– Саме після такого, – наголосив Клим. – Маєте довіритися мені. Але далі жити, як жили. Й робити все за своїми планами. Інакше втратите рівновагу.
– Щойно втратила. На ваших очах.
– На моїх – можна, пані Магдо. Жоден інший не повинен бачити вас такою. У мене на Личаківській є телефонний апарат. Телефонуйте звідси, придумайте причину затримки. А краще – не вигадуйте нічого. Кому яке діло. Успіхів.
Прощаючись, Кошовий переконався – Магда поволі, але впевнено починала ставати такою, якою він та інші звикли її бачити.
Залишив її зі спокійною душею.
Тепер дурниць не наробить.
До Різника не наблизився, ось тут негаразд.
Розділ п’ятнадцятий
Мороз і волосся
Телеграма чекала в конторі на Шевській.
Прийняв її Найда і вручив Кошовому, ніби цінний пакет. Клим вирішив – послання від Шацького, бо дантист ось уже кілька днів, як не давав про себе чути. Тому напевне кортіло дізнатися, як просувається розслідування, і за інших обставин Клим неодмінно попліткував би з Йозефом. Новин жодних, таємницю Магди не розкрив би Шацькому ні в якому разі, причому – особливо Шацькому. Але вільної хвилини на пусті балачки й переливання з пустого в порожнє не мав тепер навіть для нього.
Здивувався прочитаному. Бо справді чекав вітань від друга.
Його запрошували на чай. Саме на чай із кексами. Ще й зазначали: купленими вранці в цукорні на Академічній, там триває передріздвяний продаж смаколиків. Зазначали: поговоримо про відому особу. Підпис: «Ваша Пані». Саме так, із великої букви.
Кошовий перечитав телеграму, потім ще раз. Розуміючи, що робить дурню, не стримався, понюхав її. Помітивши здивований погляд помічника, блазнювато моргнув Остапові. Мовляв, усе гаразд, то така гра. Хоч намагався наслідувати сищиків, про яких читав у книжках, передусім – знаменитого Голмса. Послання не пахло нічим спеціальним: ані жіночих парфумів, ані тютюну, ані чоловічої фарби для волосся та вусів.
Замислено згорнув, запхав у кишеню.
Повернувся до поточних справ, яких
