дякувати, не відчував.
– До чого тут ви! – це прозвучало грубувато, Клим миттю зрозумів, вибачився: – Даруйте, не про ваш досвід мова. Уколи – не смертельні, швидше дряпає, ніж ранить. Але тим більше дошкульні. Бо я махаю своєю шаблюкою завзято, розтинаючи повітря круг себе. Я не можу його атакувати, Шацький. А він із того регоче, отже – дражниться. Різника забавляє такий спосіб двобою. Я постійно на його території. І викликав він мене на дуель, коли вбив Луку.
– Викрав і вбив?
– Заманив, як потім мене, – Клим помовчав, покрутивши в пальцях чашку з-під кави, замислено перевернув, виливши чорну гущу на блюдечко, розвіз срібною чайною ложечкою, ніби збирався в такий спосіб ворожити. – З останнім, нинішнім убивством теж усе не просто. Типова, скажу навіть – класична пастка. Все, що я знаю про пастки, вичитане в книжках, і тим не менше…
Раптом Кошовий помітив – далі тримає перед собою правицю з трьома зігнутими пальцями. Скривив кутик рота, старанно зігнув указівний.
– Ось. Коли я приходив до тієї жінки, Пані, вчора, помешкання освітлювалося електрикою. В кімнаті я бачив гасову лампу та два підсвічники, в яких прилаштували цілі свічки. Нові, Шацький.
– Нові, – слухняно повторив той.
– Сьогодні, зайшовши туди й знайшовши Пані зарізаною, я відзначив: горіли свічки. Хто їх запалив? Убивця, мови нема. Йому потрібна була саме така декорація і демонстрація власної величі. Але – коли він це зробив?
– Та звідки я знаю, пане Кошовий! – вирвалося в Йозефа.
– І я не знаю. Точного часу. Зате голову дам на відсіч – незадовго до моєї появи. Хвилин за тридцять до призначеного в телеграмі часу.
– Як ви то дізналися?
– Аби свічки горіли довше, вони б оплавилися вгорі більше. А так ледь-ледь. І Різник, запаливши їх, переступив через мертве тіло й заховався на кухні. Аби потім вирости в мене за спиною. Налякати – та не вбивати. Чергова демонстрація власної переваги. Мовляв, можу вбити, хочу, та не буду. Я живий не тому, що сильніший чи розумніший за нього. Різник мене пожалів, ось і все пояснення. Робить, що хоче й коли хоче. Ніхто йому нічого не зробить, не завадить, не зупинить.
– Ви говорите так, ніби давно й особисто знайомі з ним.
– Я відчуваю його, Шацький. Не можу пояснити, чому так стається. Відчуваю, й край. Тому поясню далі: Різник убив Пані щонайменше за кілька годин до моєї появи. Розумієте?
– Не дуже.
– Ось як усе відбувалося, – Клим зосередився, ніби пояснював складну науку не дуже здібному учневі. – Різник або стежив за мною, ані на мить не випускаючи мене з поля зору, і так вийшов на Пані, або дізнався про мої пошуки з інших джерел. Як би не склалося, маємо результат: він приходить сьогодні вранці до моєї нової знайомої, вбиває її – і лишає там. Йде геть. Аби пізніше повернутися, призначивши мені зустріч біля мертвого тіла. Перед тим надіславши телеграму, бо вже знав адресу моєї контори на Шевській. Труп лежав там, замкнений іззовні, бо вбивця забрав з собою
