повернувся за сорок хвилин.
Відчинив двері легко, стороннє втручання не пошкодило замок. Хтозна, про що думав, які мав плани, чим вирішив зайняти себе – незвані гості перекреслили всі плани. Побачивши в залі трійцю, Навроцький спершу неабияк налякався, скрикнув та позадкував, намірившись тікати. Наступної миті впізнав спершу Віхуру, потім – Кошового. На Шацького зиркнув підозріло: раніше не перетиналися.
– Що це означає, пане комісаре? – вигукнув Навроцький, опанувавши себе й навмисне ігноруючи Клима. – За яким правом? Як ви зайшли?
– Через вікно, – кинув Кошовий.
– Вас не питають! – огризнувся репортер.
– Так він же правду сказав, – виступив наперед Віхура. – Ви зараз, напевне, хочете настрашити мене гострою, у вашому стилі, публікацією. Не поспішайте. Маєте можливість написати ще цікавішу статтю й продати дорожче, ніж сенсації про Різника з Городоцької. Саме для того ми тут.
– Для чого?
– Дати вам цінну сенсацію. Ну, і для вашої безпеки.
– Безпеки? Що мені загрожує?
– Не що, – знову втрутився Клим. – Хто. Різник.
Навроцький кинув на нього черговий лютий погляд.
– Чому мені тут повинен загрожувати Різник?
– Бо він прийде сюди, – спокійно пояснив Кошовий. – Наскільки я встиг його пізнати, він пунктуальний. Навіть я б сказав – хворобливо, маніакально пунктуальний. Тож буде тут опівдні. Секунда в секунду. Тим більше, його попередили, аби не запізнювався.
Навроцький виглядав, як людина, котра не вірить у те, що відбувається довкола, хоч бачить усе на власні очі й чує на власні вуха.
– Різник… прийде сюди? Як… Чому… Звідки ви знаєте?
– Бо ви самі його запросили, пане Навроцький.
Остаточно переставши розуміти будь-що, репортер закрутив головою, враз перетворившись на розгублену дитину, з якою навмисне й зло жартують цинічні дорослі.
– Кого я запросив? Коли? Куди?
Глянувши на Віхуру й отримавши мовчазну, підкріплену кивком голови згоду, Клим остаточно вийшов на передній план, узявши на себе керівну роль та лишивши іншим місця глядачів у залі.
– Вчора ввечері той, кого ви охрестили Різником із Городоцької, отримав телеграму, підписану вами. Оперувати телеграмами – його, як я переконався на собі, улюблений спосіб спілкування. Тож убивця шістьох людей не здивувався, прочитавши: ви все про нього знаєте й просите прийти для пояснень завтра рівно опівдні за вказаною адресою. Також було попередження: запізнення означатиме, що він не хоче залагоджувати стосунки. Тому ви лишаєте за собою право йти в поліцію, особисто до комісара Віхури. Текст написав я, відправив – мій друг Йозеф Шацький.
Дантист мовчки підняв крислатого капелюха, рекомендуючись.
– Складений він був не як погроза викриттям. Читаючи телеграму, сторонній не побачить там нічого, крім спроби двох добродіїв з’ясувати ділові стосунки. Один
