контроль, всі лиця злилися в одне, і знайшов себе того ж вечора, лиш дуже пізно, у кнайпі «Під вошею».
Чому вітер загулу поніс саме туди, Клим не замислився. Він узагалі не пам’ятав себе в такому стані. Не знав, як поводитися. Тож попросив у Цезаря дозволу вмитися, старанно витерся рушником, а потім замовив пляшку чистої «бачерувки» й канапки з паштетом. До яких не доторкнувся, заглушивши себе трьома чарками поспіль і знову поринувши в провалля сну.
Подібне подібним.
Нове пробудження було вже вдома, на Личаківській. Спав, сидячи у фотелі, вдягнений, на столі чекала почата пляшка й дбайливо загорнута їжа з кнайпи. Клим не знав, хто доставив його сюди, та й не хотів знати. Бридкий липкий шепіт підказував: сумувати за втратою слід саме так, а не інакше, бо скорбота має стати водночас покутою.
За те, що не зміг захистити свою Басю, свою наречену, своє майбутнє.
Кошовий підвівся, хитаючись, став у дверях спальні, де все сталося. Світло не вмикав. Без того ясно побачив картину, що засіла в уяві після комісарової розповіді.
А Віхура, своєю чергою, повторив зізнання Альберта Мазура.
Той знав, де живе Кошовий. Напередодні заходили в гості разом із професором Ліщинським, запрошені чемною Басею. Вона бачила асистента двічі, довіряла йому, як свого часу – Лука Різник, хіба не була його пацієнткою. Ось чому впустила зранку. Мазур розраховував саме на це й не прогадав: так він сказав.
Своїх справ кравчиня на той час ще не скінчила. Зізнаючись, Альберт зробив саме такий висновок: жінка, яка була в помешканні, йти не збиралася. І він змушений був, чемно посміхнувшись та пославшись на невідкладні справи, попросити її піти. Бася трохи здивувалася, – як відзначив її вбивця, – але панна виявилася такою доброю, що попросила прийти завтра. Мовляв, усе дуже добре, лишилися якісь дрібниці. Про що йшлося, убивця не знав, не замислювався над цим.
А Кошовий, слухаючи Віхуру з відсутнім поглядом, пояснив: вочевидь, Басі сподобалася весільна сукня.
Яку Альберт Мазур змусив одягти, погрожуючи принесеною з собою бритвою.
Хотів побачити справжню наречену, котра готова до вінця.
Виходити не збирався. Перелякана Бася перевдягалася на очах у свого вбивці. З того, що вже відомо про нього, Клим, як і комісар, зрозуміли: видовище завело Мазура. Звелів зняти сукню, знову при ньому. Басі вже стало того досить – відчайдушно кинулася до вікна.
І він зробив свою справу.
Від самого початку збирався так зробити.
«Мені сподобалося передавати вітання мудрому панові адвокату», – так пояснив Мазур свій вчинок. Звісно, не міг погратися й піти. Бася, поза сумнівом, негайно гукнула б навіть не Кошового – двірника, а той – найближчого поліціянта.
До того ж Мазур збирався потім звести рахунки з Янушем Навроцьким. Аби не це, довірливим тоном пояснив Віхурі, чарівна наречена пана адвоката могла б чутися в безпеці. Не було б йому до неї жодного
