таких самих. Спершу, відверто кажучи, робив вигляд, не до кінця розумів – я не граюся. Потому почався перший прогрес, я відзначав позитивну динаміку, навіть виписав додому кількох пацієнтів Мазура. Жодного сюди не повернули… Але гаразд, вас же не це цікавить. Отже, захопившись, поринувши в досліди з головою, ще й читаючи при цьому свої лекції, поживу для яких давала наша спільна з Мазуром праця, я зовсім забув одну важливу річ. Альберт – молодий здоровий мужчина. Випадково дізнався від однієї набожної санітарки, за чим кілька разів заставали мого асистента, я закрив небезпечні роти грошовими преміями. А чоловічу енергію Мазура вирішив спрямувати у найпростіше з існуючих русел. Повії існують задля того, аби самці спускали пару, чи не так?
– Ви купили йому жінку, – мовив Клим. – Можна було пояснити коротше, без вітійства.
– Мені здалося, так буде цікавіше…
– Не буде, – відрізав Віхура.
– Як завгодно, – гмикнув Ліщинський. – Хороший лікар знає свого пацієнта досконало. Тому я не підвів Мазура за руку до ліжка повії. Не давав йому грошей на гріх. Бо він мав одну характерну особливість: пунктик стосовно продажного кохання. Де, коли, як, від кого отримав подібні знання вперше – не знаю. Альберт замикався при спробах поговорити про це, і я зрозумів: ось що спричинило свого часу розлад його психіки, ось де поворотна точка.
– Його виводили з себе проститутки?
– Знову спрощуєте, пане Кошовий. Переводите мого асистента чи, коли завгодно, пацієнта в розряд примітивних психопатів, котрі придумали собі місію чистити світ від скверни. Альберт ніколи не платив за секс. І його можна було вивести зі стабільного стану пропозицією заплатити. Так, десь там криються причини хвороби…
– Пане професоре, ви не лекцію читаєте.
– А вам би треба було побувати на моїх лекціях.
– Я їх ще послухаю на допитах, – вставив Віхура. – Ви навмисне тягнене кота за хвіст, аби довше тут посидіти? До в’язниці ви все одно підете.
Ліщинський знову скривив у посмішці кутик рота.
– Як скажете. Я домовився з дівкою на Городоцькій. З тих, котрі не ходять чи не приймають у лупанарах, а винаймають апартаменти для своїх справ. Так простіше не кидатися в очі. Першою була згадана вами Зося. Тямуща дівуля, погодилася розіграти невеличку виставу. Ми ніби випадково зустрілися в кав’ярні, вона моя знайома, колишня пацієнтка, Альберта це не лякало, навіть навпаки. Потім Зося повела його до себе. Трагедія сталася, коли Мазур, не сказавши мені, по старій пам’яті пішов до неї вдруге. Повернувся пізно, одяг у крові. Зізнався: заговорив про почуття, вона навзаєм зажадала оплати. Далі пояснювати, ще розжувати?
Трійця перезирнулася.
– Зайве, – висловив загальну думку Шацький.
– З другою дівчиною – та сама історія?
– Мазур вимагав познайомити його іще з кимось. Від затятості ставав прикрим, небезпечним, тож я не міг йому відмовити. Домовився з іншою дівчиною,
