що зберігаєш мовчання за порадою адвоката. Зрозуміла?
– Т-так.
– Гляди, щоб тебе не вмовили, не змусили і не підловили. Їм це все до снаги.
– Окей. Окей, глядітиму.
– Де ти зараз?
Вона знала, бачила вивіску, але глянула ще раз, щоб пересвідчитись.
– У «Бургер Кінзі». Що на Тінзлі. Заїхала, щоб тебе набрати.
– Ти нормально доїдеш?
Вона мало не розповіла, як ударилася головою, але передумала.
– Так.
– Зроби глибокий вдих. Три вдихи. Тоді їдь додому. Усю дорогу пильнуй ліміт швидкості, кожен поворот. У Террі є комп’ютер?
– Звісно. У нього в кабінеті. Плюс айпед, але ним він нечасто користується. І в нас обох є ноутбуки. У дівчат – свої айпеди-міні. І телефони, ясна річ, у всіх телефони. Ґрейс отримала собі на день народження три місяці тому.
– Тобі дадуть список речей, які вони мають на меті забрати.
– А хіба так можна? – вона ще не волала, але майже. – Просто забрати геть наші речі? Це що, прийомчики з Росії чи Північної Кореї?
– Вони можуть забрати тільки те, що зазначено в ордері, але я хочу, щоб ти вела власний облік. Мобільники в дівчат із собою?
– Жартуєш? Та вони їм наче до рук приклеїлись.
– Окей. Може, копи захочуть взяти твій. Не давай.
– А як усе одно заберуть?
Хіба не байдуже? От дійсно?
– Не заберуть. Якщо тебе ні в чому не звинувачують, то не заберуть. А тепер – додому. Я до тебе приїду, щойно звільнюся. Ми з усім розберемося, обіцяю.
– Дякую, Гові, – вона знову заплакала. – Дуже, дуже тобі дякую.
– Годі тобі. І пам’ятай – обмеження швидкості, повна зупинка перед світлофором і поворотники. Зрозуміла?
– Так.
– А я – у відділок.
І пропав.
Марсі завела двигун, потім вимкнула. Глибоко вдихнула. Ще раз. І ще раз. Нічне жахіття, але, зрештою, воно швидко мине. Він був у Кеп-Сіті. Вони дізнаються, і його відпустять.
– А тоді, – звернулася вона до автівки – такої спорожнілої без сміху й борюкання двох дівчаток на задньому сидінні, – ми їх засудимо по самі помідори.
Після цієї фрази вона виструнчилась і зосередилась на зовнішньому світі. Поїхала додому в Барнум-корт, пильнуючи ліміт швидкості й повністю спиняючись перед кожним світлофором.
12
Офіцер Вілберфорс: Дякую, що прийшли, містере Чурни…
Зурни: Треба казати «Зурни». ЗУР-НИ. Ви неправильно першу літеру прочитали.
Офіцер Вілберфорс: Ага, дякую, матиму на увазі. Детектив Ралф Андерсон також хоче з вами поговорити, але наразі він занятий іншою бесідою, тож доручив мені з’ясувати основні факти, поки вони ще свіжі у вашій пам’яті.
Зурни: Ви ту машину пригнали? Ту «субару»? Її треба конфіскувати, щоб ніхто
