там як, мені варто повернутися до свого столу й закінчити роботу з документами в справі Вілсон. Дякую за недолуге вираження впевненості в мені, – додав він і залишив їх витріщатися йому вслід.
Коли він зачинив за собою двері, до нього прийшло відчуття солодкої свободи, наче у вільному падінні з літака. За кілька хвилин він дав відсіч своїй так званій долі й розслабився, як беззаперечний господар власного майбутнього.
Майра не могла зрозуміти, звідки на його обличчі взялася широка усмішка.
– У вас усе гаразд, містере Тейлор?
– У мене все добре, Майро. Я почуваюся так добре, як не почувався вже… якщо бути точним, три роки.
– О, я…
– До зустрічі, – швидко сказав він і повернувся до свого кабінету.
Він тривалий час просидів за столом у задумі. Тоді повільно сягнув рукою в кишеню й витягнув візитівку, яку йому дав Пол Сколфілд. Поклав перед собою на стіл і перевів на неї погляд. Щоправда, він уже дивився не на неї – він дивився далі, у власну уяву: йому уявлялося, як він у міському суді захищає людину, звинувачену в убивстві. В обвинувачення сильна версія, побудована на непрямих доказах, але йому протистоїть він, Кевін Тейлор із фірми «Джон Мільтон і партнери». Присяжні ловлять кожне його слово. Репортери ходять за ним коридорами суду, випрошуючи в нього відомостей, прогнозів, заяв.
Мері Екерт перервала його мріяння, постукавши у двері й занісши пошту. Вона всміхнулася йому, але з виразу її очей він зрозумів, що про нього вже пішла поголоска.
– Мері, чи не міг я, бува, забути про якусь зустріч сьогодні?
– Ні. Завтра вранці ви маєте зустрітися з містером Сеттоном із приводу його сина, і ви попросили мене знайти вам звіт поліції.
– О. Так. Це той шістнадцятирічний хлопчисько, який без дозволу покатався на сусідській машині?
– Ага.
– Неймовірна справа.
Вона схилила голову набік, спантеличена його сарказмом. Щойно вона пішла, він набрав номер фірми «Джон Мільтон і партнери» та попросив дозволу поговорити з Полом Сколфілдом.
П’ятнадцять хвилин по тому він їхав до Мангеттену, навіть не зателефонувавши Міріам, аби розповісти їй про те, що сталося.
3
Фірма «Бойл, Карлтон і Сесслер» мала в Блайсдейлі затишний, опоряджений зі смаком офіс. Майже двадцять років тому Томас Бойл перетворив маленький двоповерховий будиночок у стилі кейп-код на офіс для себе та Сенфорда. Почасти чар їхнього офісу полягав у домашній атмосфері. Там людина справді почувалася розслабленою – можливо, занадто розслабленою, думалося Кевінові. Такої реакції в нього не бувало ще ніколи. Він завжди високо цінував домашні фіранки та портьєри, килими та прикраси. Щоранку він вирушав з однієї домівки до іншої. Так він думав спочатку.
Але ситуація докорінно змінилася, щойно він увійшов до фірми «Джон Мільтон і партнери». Він вийшов з ліфта на двадцять
