билося серце, обличчя почало шарітися. Востаннє на своїй пам’яті він почувався таким збудженим у старшій школі, коли був у баскетбольній команді та брав участь у матчі за чемпіонський титул їхньої ліги. Тренер команди, Марті Мак-Дермотт, виголосив перед матчем таку промову, що команда випливла з роздягальні на поле з вогнем у серцях, яким можна було би спалити всю лігу. Тоді йому не терпілося взятися за м’яч. А тепер не терпілося повернутися до суду.
Джон Мільтон поволі кивнув.
– Ми розуміємо один одного більше, ніж ви собі уявляєте, Кевіне. І я, щойно це зрозумів, наказав Полові вами поцікавитися, – на мить він поглянув на Кевіна, а тоді майже по-бісівськи всміхнувся. – Візьмімо до прикладу вашу останню справу… – Джон Мільтон відкинувся на спинку крісла, тепер уже в більш розслабленій позі.
– Лоїс Вілсон, шкільна вчителька, звинувачена в насильстві над дітьми?
– Так. Ваш захист був блискучий. Ви побачили слабкі місця у версії обвинувачення й кинулися вперед, зосередившись на них.
– Я знав, що директор нею незадоволений, а ще знав, що інші дівчатка брешуть…
– Так, – сказав Джон Мільтон і нахилився вперед, витягнувши руки над столом так, ніби хотів обняти Кевіна. – Але ви також знали, що Барбара Стенлі не бреше і що Лоїс Вілсон винна.
Кевін мовчки здивовано подивився на нього.
– О, ви були не зовсім упевнені, але в глибині душі вважали, що вона чинила насильство над Барбарою Стенлі і що Барбара Стенлі, якій було боязко скаржитися самій, накрутила подружок і вмовила їх долучитися до неї. Той ідіот-директор палко бажав розправитися з учителькою…
– Цього я точно не знаю, – повільно проказав Кевін.
– Нічого страшного, – знов усміхнувся Джон Мільтон. – Ви зробили те, що мали зробити як її адвокат.
Джон Мільтон перестав усміхатися. Тепер він здавався навіть сердитим.
– Обвинуваченню слід було потрудитися заздалегідь так, як ви. У тій судовій залі ви були єдиним справжнім юристом, – додав він. – Я захоплююся вами через це і хочу, щоб ви працювали тут зі мною. Тут потрібні саме такі адвокати, як ви, Кевіне.
Кевін замислився, звідки Джон Мільтон так багато знає про справу Лоїс Вілсон, але невдовзі це перестало його цікавити. Тепер надто багато всього відвертало його увагу, в нього було надто багато чудових тем для роздумів. Далі вони обговорили платню, і він довідався, що Пол Сколфілд не перебільшував. Платня була вдвічі більша, ніж у його поточній фірмі. Містер Мільтон сказав, що негайно організує переїзд Кевіна та Міріам до нової квартири, якщо Міріам це схвалить. Договоривши, містер Мільтон негайно подзвонив секретарці й попросив її привести Пола Сколфілда. Пол прийшов негайно, наче просто стояв за дверима й чекав.
– Він знов у твоїх руках, Поле. Кевіне, ласкаво просимо до нашої родини, – промовив Джон Мільтон і простягнув руку.
Кевін узяв її, і вони рішучо потиснули один одному руки.
– Дякую.
– А
