ти зробив?
– Подзвонив йому й поїхав на Мангеттен. Я наче… наче опинився в одній зі своїх мрій. Що там ті заможні нью-йоркські фірми! Зачекай, побачиш. Вони на двадцять восьмому поверсі. Краєвид там розкішний. Головне, вони буквально завалені роботою – так швидко зросла їхня слава в Нью-Йорку. Їм украй потрібен ще один адвокат.
– Що ти зробив, Кевіне?
– Спершу скажу тобі ось що: Пол не жартував. Там мені платитимуть удвічі більше, ніж я заробляв би цього року в «Бойл, Карлтон і Сесслер», навіть якби там вчинили правильно і взяли мене в повноправні партнери. А це – величезні гроші, Міріам. По-друге, я робитиму лише те, що хочу: розглядатиму кримінальні справи.
– Але що, як із цим не складеться? Тут у тебе все стабільно, тут щось вимальовується.
– Як це – «не складеться»? Оце так мені довіряє власна дружина. – Він негайно вдав засмучення, наче в суді.
– Я просто намагаюся…
– Я знаю. Будь-які великі кроки на кшталт цього лякають, але коли ти познайомишся з усіма… і це, Міріам, якраз найкраще для нас: усі інші молодші партнери, Тед, Дейв і Пол, одружені, а дітей ні в кого з них ще немає. Дейв, Тед і їхні дружини – приблизно наші ровесники. Ми зможемо спілкуватися з людьми, з якими нас щось об’єднує. Ну що насправді тебе об’єднує з Етель Бойл, Барбарою Карлтон чи Рітою Сесслер? Сама знаєш, вони досі вважають себе трохи кращими за нас, тому що я – не партнер. І не кажи мені, ніби ти не нарікала на те, що вони поводяться з тобою, як із дитиною.
– Але в нас є й інші друзі, Кевіне.
– Знаю. Але час розширити свої обрії, люба. Ці люди живуть і працюють у Нью-Йорку. Вони їздять на вистави, концерти, до художніх галерей, чудово відпочивають. Ти нарешті займешся тим, чим завжди хотіла займатися.
Вона відкинулася назад у задумі. Можливо, він має рацію, – можливо, вона все своє життя була надто самотньою. Можливо, час вирватися з кокона.
– Кеве, ти справді вважаєш, що це буде добрим кроком?
– Ох, люба, – відповів він, підвівшись і наблизившись до неї. – Це не просто добрий крок – це чудовий крок.
Він поцілував її й сів біля неї, а тоді взяв її за руки.
– Я не зробив би нічого такого, що засмутило б тебе, хоч яке щастя це обіцяло б мені. Це просто нікуди б не годилося. Ми надто… надто сильно зрослися.
– Так. – Вона заплющила очі та злегка закусила нижню губу. Він торкнувся її щоки, і вона розплющила очі.
– Я кохаю тебе, Міріам. Не уявляю, як чоловік може кохати жінку ще більше.
– Ох, Кеве…
Вони знову поцілувались, а тоді вона помітила на його мізинці новий перстень.
– Де ти це взяв, Кевіне? – Вона взялася за його руку, щоби піднести перстень до очей. – Перша літера твого імені?
– Ти не повіриш. Це подарунок від містера Мільтона, такий собі привітальний дар.
– Справді? Але звідки він міг знати, що ти пристанеш на його пропозицію?
– Ти зрозумієш, коли зустрінешся з містером Мільтоном. Він випромінює впевненість, авторитет, успіх.
Вона
