Міріам так сильно відвисла щелепа, що він мимоволі розсміявся знову.
– І уяви собі… Тед Мак-Карті та його дружина Джин, Дейв Котейн і його дружина Норма, Пол Сколфілд і його дружина Гелен мешкають у цій-таки будівлі.
– А де живе містер Мільтон?
– У квартирі в пентхаузі тієї ж будівлі. Усе як сказав мені сьогодні Тед Мак-Карті… «Джон Мільтон і партнери» – велика згуртована родина.
Її опір почав слабшати. Вона мимоволі зацікавилася ще більше.
– А що там з містером Мільтоном? Невже в нього немає дружини та рідних?
– Ні. Може, тому він і ставиться до своїх партнерів, як до рідні.
– Який він?
Кевін відкинувся назад і почав:
– Міріам, Джон Мільтон – найхаризматичніша, найсимпатичніша людина, яку я коли-небудь зустрічав.
Коли Кевін розповідав їй про зустріч із ним, у нього з’явилося дивне відчуття, ніби він насправді переживає цю зустріч ізнову. Усі її подробиці лишалися свіжими в його пам’яті.
Згодом, тихо повечерявши, вони, психічно виснажені, пішли спати. Уранці Кевін списав на це психічне виснаження свій яскравий кошмарний сон. Він був у суді та знову обговорював справу Лоїс Вілсон – щоправда, цього разу, коли він поглянув на суддю, суддею виявився містер Мільтон, який схвально всміхнувся йому згори вниз. Кевін повернувся до Барбари Стенлі, яка гола сиділа на трибуні для свідків. Лоїс Вілсон стояла просто позаду неї і, нахилившись, погладила кінчиками пальців соски дівчинки. Опісля вона поглянула на нього й розпусно всміхнулась, а тоді знову нагнулася й потяглася донизу, щоб торкнутися дівчинки між стегнами.
– Ні! – закричав він.
– Кевіне!
– Ні!
Він розплющив очі.
– Що таке?
– Га?
– Ти кричав.
– Що? Ох, – він енергійно потер обличчя, щоб позбутися яскравих образів, які ще стояли в нього перед очима. – Просто кошмар.
– Хочеш про це поговорити? – запитала сонним голосом Міріам.
– Ні. Краще знову засну. У мене все гаразд. Це дурниці, – промовив він.
Вона вдячно застогнала і швидко заснула. Кілька секунд по тому він дозволив своїм очам заплющитися.
Прокинувшись, Кевін зателефонував на роботу, щоб попередити, що не приїде, і попросив Мері перенести його зустріч із Сеттонами. Секретарка здивувалась і захотіла дізнатися більше, але Кевін різко роз’єднався. Тоді вони вдяглися, поснідали й поїхали до міста. Випав сніг – майже п’ять сантиметрів. Це був уже другий серйозний снігопад за рік, а ще ж навіть грудень не настав. М’який килим із молочно-білих свіжих сніжинок, які хрускотіли під ногами, навіяв Міріам різдвяний настрій. Їй згадалося, як дзеленчать дзвоники на санчатах, а поглянувши вгору дорогою до машини, вона побачила між хмарами трохи блакитного неба. Звідти лилося сонячне проміння, що перетворювало засніжені гілки на блискучі палички з солодкою ватою.
Однак великий потік транспорту з передмість на Ґранд-Сентрал-парквей швидко обернув ці чистенькі
