всі прийдешні зміни будуть на краще, і Міріам теж має їм зрадіти, подумав він. А як же інакше? Більше грошей – це ще більший будинок мрії, ніж той, який вони собі уявляли. Їхнє життя стане різнобічнішим, і вони відійдуть від того, що тепер видавалося йому задушливим провінціалізмом.
Найважливіше ж, мабуть, те, що вони розширять коло своїх друзів і познайомляться з набагато цікавішими людьми, незмірно вищими за представників так званого витонченого вищого класу Блайсдейла. Двоє інших адвокатів, які працювали на фірмі Джона Мільтона, одразу йому сподобались, і він не сумнівався, що Міріам вони сподобаються теж.
Він повернувся до своєї адвокатської контори, перевірив повідомлення. Йому дзвонила Міріам, але він вирішив, що поговорить із нею, коли приїде додому.
Вони з Міріам жили в «Блайсдейл-Ґарденс», комплексі побудованих із кедру міських особняків у лісистій пасторальній місцевості просто за межами самого селища. Двоповерхові особняки були затишними та просторими, мали дров’яні каміни з цегли. У комплексі був громадський басейн і два ґрунтові тенісні корти. У перші роки спільного життя вони з Міріам аж ніяк не бідували, але, поглянувши на містечко під час швидкої поїздки додому, він несподівано усвідомив, що воно йому не до вподоби. У ньому було щось таке, чого він не бачив раніше: ця місцевість якось заколисувала своїх мешканців, робила пасивними. Тепер він побачив дещо більше, те, чого неможливо буде досягти, якщо вони залишаться тут.
Він заїхав у свій гараж, але дверей до будинку відчинити не встиг: їх за нього відчинила Міріам. Вона відступила до передпокою з занепокоєним виразом обличчя.
– Де ти був? Я думала, ти подзвониш мені до обіду й ми, можливо, зустрінемось. А ще, як ти знаєш, я чекала, коли ти розповіси, що сказав Сенфорд Бойл.
Він увійшов, обережно зачинивши за собою двері.
– Забудь про Бойла, забудь про Карлтона, забудь про Сесслера.
– Що? – Вона піднесла праву руку до основи шиї. – Чому? Вони не покликали тебе в партнери?
– Не покликали. Аж ніяк. Зовсім навпаки.
– Що ти маєш на увазі, Кевіне?
Він хитнув головою.
– Вони не звільнили мене, а радше порадили знайти щось таке, що більше пасуватиме моїй… моїй природі, – сказав він. Пройшов повз неї до вітальні й упав на диван.
Вона, явно приголомшена, залишилася позаду.
– Річ у твоїй останній справі, так?
– Гадаю, вона була останньою краплею. Розумієш, Міріам, я не підходжу їм, а вони не підходять мені.
– Але ж, Кеве… три роки до цього все завжди було добре, – скривилася вона. – Я знала, що тобі не слід було братися за цю справу. Знала. А тепер поглянь, що сталося, – вона заплакала.
Серце в неї загупало. Яке враження це могло справити? Кевін захищає відому лесбійку, а тоді втрачає роботу в одній з найпрестижніших фірм району? Їй уже вчувалися материні слова: «Я ж тобі казала».
– Розслабся, – усміхнувся він їй.
– Розслабитися? – Вона схилила голову набік. Чому він недостатньо
