мною було так само, – зауважив Тед. – Я працював у батьковій фірмі й не мав ані найменшого наміру йти, аж тут до мене звернувся Пол. Приїхавши сюди на зустріч із містером Мільтоном, я вже роздумував про те, як повідомлю про це батька.
– Неймовірно.
– Тут практично щодня відбувається щось захопливе. А тепер, коли до нас долучитеся ви…
– Я з великим нетерпінням чекаю на це, – відповів Кевін.
– Удачі і вітаю на борту, – сказав Тед. – Мушу бігти – треба взяти свідчення щодо клієнта, якого звинувачують у зґвалтуванні сусідської доньки-підлітка.
– Справді?
– Розповім вам про це на службовій нараді, – пообіцяв Тед.
Кевін кивнув і пішов до виходу за Полом. У дверях він зупинився.
– Я б хотів дещо спитати, Теде, – сказав Кевін, думаючи, як відреагують на його рішення Міріам і її та його батьки.
– Звісно, питайте.
– Як ви повідомили свого батька про те, що йдете?
– Я сказав йому, що дуже хочу спеціалізуватися на кримінальному праві і що містер Мільтон мене дуже вразив.
– Але ж ви мали успадкувати родинну фірму, так?
– Ох… – Тед усміхнувся й хитнув головою. – Невдовзі ви зрозумієте, що це теж родинна фірма.
Кевін кивнув, вражений Тедовою щирістю.
Він повернувся до свого майбутнього кабінету й сів за великий стіл. Відкинувся на спинку крісла, поклавши руки на потилицю, а тоді розвернувся, щоб поглянути на місто. Тепер він почувався на мільйон доларів. Йому не вірилось у власну удачу: багата фірма, розкішна квартира на Мангеттені без орендної плати…
Повернувшись назад, він зазирнув у шухляди столу. Там було все: чисті блокноти, нові ручки, новий органайзер. Коли він уже був готовий закрити нижню бічну шухляду, йому впав в око якийсь предмет. Це була невеличка ювелірна скринька.
Він витягнув її, відкрив і побачив усередині золотий перстень на мізинець із вигравіруваною монограмою «К».
– Перевіряєте габарити крісла? – запитав Пол, увійшовши всередину.
– Що? Ой. Так. Що це таке? – Кевін простягнув перстень.
– Значить, уже знайшли? Просто дрібничка від містера Мільтона, привітальний подарунок. Він усім нам такі подарував.
Кевін з острахом вийняв перстень зі скриньки та приміряв. Він підійшов ідеально. Кевін підняв здивований погляд, але Пол явно анітрохи не вразився.
– Вирішальну роль, Кевіне, тут відіграють саме ці дрібнички, те, як він сумлінно показує свою відданість нам як людям.
– Розумію, – Кевін замислився на мить, а тоді відірвав погляд від персня, – але звідки він знав, що я погоджуся на роботу?
Пол знизав плечима.
– Як я вже казав, він чудово знається на людях.
– Неймовірно. – Він оглянув кабінет. – А цей… Джаффі?
– А
