пішов за нею вестибюлем до заднього коридору.
– Трохи лайму? – запитала вона, повернувши до нього голову.
– Так, дякую.
Вона повела його коридором і зупинилась у невеликій кухонній зоні, а він зачудовано дивився, як рухається її тіло. На зріст вона була під метр вісімдесят, а вбрана в чорну плетену спідницю та білу блузу з довгими рукавами. Спідниця так щільно облягала її стегна та сідниці, що, коли в неї розтягувалися м’язи, він бачив там складку. Від цього в нього перехопило дух. Подумавши, як несхвально до цього поставилися б Бойл, Карлтон і Сесслер, він подумки засміявся.
Вона передала йому склянку, наповнену іскристою рідиною з льодом.
– Дякую.
Від погляду її очей і тепла в її усмішці він відчув приплив збудження в стегнах і зашарівся.
– Осюди.
Вони пройшли один кабінет, одну залу для нарад, а тоді – ще один кабінет і врешті зупинилися біля дверей, на яких висіла табличка з іменем Пола Сколфілда. Вона постукала й відчинила їх.
– Містер Тейлор, містере Сколфілд.
– Дякую, Даяно, – сказав Пол Сколфілд і обійшов свій стіл, аби привітатися з Кевіном. Вона кивнула й відійшла, але Кевін зміг відірвати від неї погляд лише за мить. Сколфілд, розуміючи його, зачекав. – Кевіне, радий вас бачити.
– Чудовий офіс.
Кабінет Пола Сколфілда був удвічі більший, ніж у Сенфорда Бойла. Він був оздоблений у стилі хай-тек, меблі в ньому – оббиті блискучою чорною шкірою, а полиці та стіл були глянсово-білими. Ліворуч від його столу були два великі вікна, з яких відкривався вид на місто аж до Іст-Рівер.
– Оце так краєвид.
– Аж дух перехоплює, правда? Такі види відкриваються з усіх кабінетів. І з вашого теж.
– Та невже?
– Прошу, сідайте. Я вже сказав містерові Мільтону, що ви тут, і він хоче побачитися з вами після того, як ми закінчимо.
Кевін умостився в чорному шкіряному кріслі перед Сколфілдовим столом.
– Я радий, що ви вирішили серйозно розглянути нашу пропозицію. Ми буквально завалені новою роботою, – сказав Пол Сколфілд. У нього спалахнули очі. – Отже, ваша поточна юридична фірма запропонувала вам статус партнера?
– Аж ніяк. Там мені запропонували можливість знайти щось таке, що більше підходить моїй природі, – відповів Кевін.
– Що? – Усмішка Пола стала стриманішою.
– Вочевидь, справа Лоїс Вілсон і те, як я її вів, стала для них небажаним поворотом. Мовляв, юридичні хитрощі доречні лише тоді, коли їх застосовують обережно. Не тоді, коли маніпулюють якоюсь бабцею, щоб одержати частку її майна, чи знаходять лазівки в податковому законодавстві, аби поповнити кишені заможних клієнтів фірми, – з гіркотою пояснив Кевін.
Пол хитнув головою й засміявся.
– Недалекоглядність. Справжнє міщанство та обивательщина. Ось чому вам там не місце, Кевіне. Містер
