А чи були в неї проблеми з міс Вілсон до цього?
– Так, – промимрив директор.
– Що кажете?
– Так. Її двічі відправляли до мого кабінету за відмову виконувати завдання та вживання лайливих слів на уроках, але…
– Отже, ви можете з упевненістю сказати, що Барбара не любила міс Вілсон?
– Протестую, ваша честь, – прокурор підвівся. – Адвокат підводить свідка до певного висновку.
– Прийнято.
– Перепрошую, ваша честь. – Кевін знову повернувся до Корнблю. – Повернімося до трьох дівчат, містере Корнблю. Чи просили ви кожну з них того дня у себе в кабінеті розповісти вам про пережите?
– Так, я подумав, що найкраще перейти до цього одразу.
– Ви маєте на увазі, що, поки одна розповідала свою історію, інші дві її слухали? – запитав він, скривившись, аби показати здивування.
– Так.
– Хіба це було доречно? Тобто знайомити дівчат із цими історіями… нібито пережитими…
– Це ж було розслідування.
– О, я розумію. Вам уже доводилося працювати з чимось подібним?
– Ні, ніколи. Саме тому це викликало такий шок.
– Чи повідомили ви дівчат, що, якщо вони щось вигадують, у них можуть бути серйозні неприємності?
– Звісно.
– Але ви були схильні їм вірити, правильно?
– Так.
– Чому?
– Бо всі вони говорили те саме, описували це однаково. – Корнблю був явно задоволений собою та своєю відповіддю, але Кевін наблизився до нього й перейшов до коротких запитань.
– А хіба вони не могли відрепетирувати це заздалегідь?
– Що?
– Хіба вони не могли зібратись і завчити свої історії?
– Я не розумію…
– Хіба таке неможливо?
– Ну…
– Невже ви ніколи не чули, щоб діти цього віку брехали?
– Звісно, чув.
– А щоб кілька дітей брехали одночасно?
– Так, але…
– То хіба це неможливо?
– Гадаю, можливо.
– Ви гадаєте?
– Ну…
– Ви викликали міс Вілсон і розповіли їй про ці історії одразу після розмови з дівчатами?
– Так, звісно.
– І якою була її реакція?
– Вона не стала цього заперечувати.
– Тобто вона відмовилася давати відповіді на такі запитання без адвоката, так?
Корнблю засовався на місці.
– Так? – перепитав Кевін.
– Вона так і сказала.
– Тож ви пішли далі й повідомили керівника відділу поліції, а тоді зателефонували окружному прокурору?
– Так. Ми діяли відповідно до політики шкільної опікунської ради в таких питаннях.
– Ви не проводили розслідування далі, не викликали інших учениць?
– Аж
