дещо про своє тіло, дещо таке, про що дорослі не люблять говорити. – Вона зупинилась і опустила погляд.
– Продовжуй.
– Вона сказала, що деякі місця особливі.
– Особливі?
– А… так.
– І що вона розповіла тобі про ці місця, Барбаро?
Барбара швидко глянула в бік Лоїс Вілсон, а тоді знову повернулася до Бома.
– Барбаро, що вона тобі розповіла? – повторив він.
– Що, коли їх хтось торкається, відбувається… відбувається дещо особливе.
– Розумію. А що вона зробила потім? – кивнув він, спонукаючи її продовжувати.
– Вона показала мені ці місця.
– Показала тобі? Як?
– Вона показала на них, а тоді попросила мене дозволити їй їх торкнутися, щоб я зрозуміла.
– Ти дозволила їй, Барбаро?
Барбара міцно стулила губи й кивнула.
– Так?
– Так.
– Де саме вона тебе торкалася, Барбаро?
– Отут і отам, – сказала Барбара, показуючи на свої груди та собі між ноги.
– Вона просто торкалася тебе там чи робила щось іще?
Барбара закусила нижню губу.
– Це важко, Барбаро, ми знаємо. Але ми маємо тебе запитати, щоб можна було вчинити так, як треба. Ти ж розумієш? – Вона кивнула. – Гаразд, розкажи суду. Що ще робила міс Вілсон?
– Вона засунула руку осюди, – сказала вона й поклала праву руку між ногами, – і потерла.
– Засунула руку отуди? Тобто під одяг?
– Так.
– Що сталося далі, Барбаро?
– Вона спитала, чи відчуваю я тепер щось особливе. Я сказала їй, що це просто лоскотно, а вона розізлилася й витягла руку. Вона сказала, що я ще не готова це зрозуміти, але вона спробує ще якось іншим разом.
– І спробувала?
– Не зі мною, – швидко сказала Барбара.
– З твоїми подружками, іншими дівчатами з класу?
– Ага. Так.
– А коли ти розповіла їм, що робила з тобою міс Вілсон, вони розповіли тобі, що вона робила з ними, правильно?
– Так.
Місцями для слухачів прокотилося стишене бурмотіння. Суддя докірливо поглянув на них, і всі негайно затихли.
– Тоді ви всі розповіли все містерові Корнблю?
– Так.
– Гаразд, Барбаро. Тепер тебе ще розпитає містер Тейлор. Просто будь із ним такою ж чесною, як була зі мною, – сказав Мартін Бом, а тоді повернувся до Кевіна й хитнув головою. Він теж був здатен на театральні ефекти.
«Доволі спритно, – подумав Кевін. – Треба це запам’ятати: просто будь із ним такою ж чесною, як була зі мною».
– Барбаро, – сказав Кевін, а тоді підвівся. – Твоє повне ім’я – Барбара Елізабет Стенлі, так?
Тон у нього був легкий і привітний.
– Так.
– У твоєму класі є ще одна дівчинка на ім’я Барбара, так, Барбаро?
Вона кивнула,
