по-справжньому палко кохала Марка – першого свого чоловіка. Повертаючись п’ятничного вечора з навчання в обласному центрі, вона познайомилася у переповненому автобусі зі студентом автодорожнього інституту Марком. Випадкове знайомство поступово переросло в кохання, і молоді люди почали зустрічатися у вихідні, коли обоє приїжджали до рідного міста. Марк був старший від Тамари на три роки, і така невелика різниця у віці подобалася дівчині, але було дещо, що змушувало її бути обережною. Тамара завжди пам’ятала настанову єдиної близької їй людини Баулі про те, що не можна розповідати своєму обранцеві всієї правди про родину. Тож вона мовчала, і за порадою Баулі винайняла кімнатку в одному з гуртожитків свого міста, де було завжди шумно, а кімнати кишіли тарганами. Тамара сказала Маркові, що вона сирота і немає ніяких родичів. Вона вважала, що така невеличка брехня не завадить їхньому щастю. І справді, вони з Марком незабаром побралися, народили свого первістка Федька, і здавалося, ніщо не затьмарить їхнього щастя, якби не трагічна загибель чоловіка.
– Привіт, сонечко! – почула вона чоловічий голос і від несподіванки здригнулася. – Вибач, що налякав, – сказав Анатолій.
Він стояв з букетом білих лілій і всміхався.
– Я не чула, як ти зайшов, – зізналася жінка. – Задумалася і так налякалася!
– Вітаю з днюхою! – Чоловік простягнув руку з букетом.
Жінка взяла квіти й одразу відчула їхній п’янкий і витончений аромат.
– Дякую! – усміхнулась вона й понесла квіти ставити у вазу. – Але навіщо ти вдруге даруєш мені квіти?
– Як удруге? – здивувався Анатолій.
– Сьогодні вранці я знайшла на лавці біля двору букет білих квітів. Не опирайся, знаю, що то ти їх приніс! – усміхнулася Тамара.
– Мені, звісно, приємно, що ти подумала на мене, але, Томо, то був не я.
– Отакої! – засміялася Тамара. – Напевно, хтось забув тут свій букет, а я його швиденько забрала! Нехай вибачають, я не навмисне! А ось і моя дорогенька Маринка!
Марина привіталася, обійняла подругу, поцілувала в щічку, поздоровила з днем народження та вклала до рук гарно запакований подарунок.
– Потім роздивишся, – промовила вона. – Сподіваюся, що сподобається. Допомога потрібна?
– Зараз надійде Галина, й тоді вже будуть усі, – відповіла їй Тамара і сказала, що час накривати на стіл.
Поки жінки клопоталися біля столу, Анатолій пішов поспілкуватися з хлопчаками. З Федьком та Олегом у нього склалися добрі, дружні взаємини. Хлопці непогано сприймали його як друга, а от чи сприймуть як вітчима Анатолій не знав. Ще й Тамара не квапилася з відповіддю. Чоловік перекинувся кількома фразами з дітьми й запитав:
– Як гадаєте, ваша мати погодиться стати моєю дружиною?
Схоже, запитання не заскочило братів зненацька. Вони були вже в тому віці, що розуміли, які стосунки пов’язують чоловіка з їхньою матір’ю. Федько з Олегом перезирнулися, і старший хлопчик відповів:
– Вас,
