давай.
– Свої перші двадцять перемог я отримав у боях із дурниками, яких спеціально підбирав мій менеджер. А ще – моя подруга бачила, як ти б’єшся в «Олімпіку», і сказала, що якби тобі вирівняти зуби, то ти будеш красивий і, можливо, зможеш зі мною потягатися.
Мені все було невтямки, чи він хоче зі мною побитися, чи подружитися; чи він мене випробовує, дражнить мене, чи довіряє якусь важливу інформацію? Я показав на п’яного Томаса Дос Сантоса, що смикався уві сні.
– А як щодо мексикашки?
– Заберемо його завтра вранці.
– Ти забереш.
– Ну, ти теж причетний до затримання.
– О, ні, дзуськи!
– Добре, напарнику.
– Я тобі не напарник.
– Можливо, колись ним станеш.
– А може й не стану, Бланшаре. Ти, можливо, і працюватимеш у конторі, пишучи звіти та оформлюючи папери для різних шахраїв у центрі, а я відпрацюю свої двадцять років, вийду на пенсію й підшукаю собі простіше заняття.
– Можеш піти до федералів. Я знаю, що в тебе там є друзі у Відділі іноземних впливів.
– Ти мені ще цим дорікни.
Бланшар знову подивився у вікно.
– Як гарно. Нагадує красиву листівку. «Дорога мамусю, як прикро, що ти проґавила міжетнічні заворушення на сході Лос-Анджелеса».
Томас Дос Сантос заворушився і пробурмотів:
– Inez? Inez? Qué? Inez?[9]
Бланшар знайшов у коморі старе шерстяне пальто й накинув його на Дос Сантоса. Додаткове тепло, здавалося, заспокоїло його; мурмотіння затихло.
– Cherchez la femme[10], – промовив Бланшар. – Так, Бакі?
– Що?
– Шукайте жінку. Навіть заливши сливи, наш друг Томас не може забути Інес. Ставлю десять до одного, що, коли він вирушить до газової камери, вони будуть поруч.
– Можливо, він визнає провину. Від п’ятнашки до пожиттєвого. Вийде за двадцять років.
– Ні. Він покійник. Шерше ля фам, Бакі. Запам’ятай це.
Я пройшовся будинком, шукаючи місце, де можна б прилягти поспати, і нарешті зупинився на спальні внизу із жорстким ліжком, занадто коротким, як на мої ноги. Вкладаючись до сну, я слухав далекі сирени та постріли. Поступово задрімав, і снилися мені мої дуже нечисленні жінки.
До ранку погроми затихли, залишивши після себе затягнуте сажею небо, засипані розбитими пляшками з-під алкоголю, покинутими кийками та бейсбольними битами вулиці. Для транспортування свого дев’ятого в 1943 році тяжкого злочинця до в’язниці Бланшар викликав машину з відділу Голленбек, і, коли патрульні забирали в нас Томаса Дос Сантоса, той розревівся. Ми з Бланшаром потиснули одне одному руки й пішли до центру різними дорогами. Він – до офісу окружного прокурора писати звіт про впійманого кишенькового злодія, а я – у Центральний відділок на наступне чергування.
Муніципалітет Лос-Анджелеса заборонив костюми зумерів, а ми з Бланшаром знову почали розмовляти лише на перекличках. Усе, про що він так впевнено сказав тієї ночі в порожньому будинку, збулося.
Інес? Інес? Що? Інес? (
Шукайте жінку (
