виглядатимемо, як комуністи, – фиркнув Бланшар.
Лоу знову продемонстрував акулячий вишкір.
– Так, сер, – відповів я.
Інспектор Маллой підняв фотокамеру.
– А ну, синку, дивився, зараз звідси вилетить пташка, – процвірінькав він.
Я встав і посміхнувся, не розтискаючи вуст; хлопнув спалах. У мене в очах закружляли зірки, на своїх плечах я відчував дружні поплескування, а коли від мене нарешті відстали й до мене вернувся зір, я побачив перед собою Елліса Лоу.
– Я покладаю на тебе великі сподівання, – сказав він. – І якщо вони виправдаються, то незабаром ми можемо стати колегами.
«Ах ти ж, хитрий виродку», – подумав я, але відповів:
– Так, сер.
Лоу потиснув мені руку своєю немічною рукою й пішов. Я протер очі, проганяючи останні зірочки, і зрозумів, що кімната порожня.
Спускаючись ліфтом на перший поверх, я все думав про різні способи повернути втрачену вагу. Бланшар, мабуть, важив усі 90 кілограмів, і якби я вийшов на ринг зі своїми старими-добрими 80 кіло, то він би мене просто вимотав і завалив. Я вагався, до якої би забігайлівки податися, коли вийшов на парковку й побачив свого майбутнього противника – він розмовляв із якоюсь жінкою, що пускала кільця сигаретного диму в бездоганно чисте небо.
Я наблизився. Бланшар, спершись на патрульну машину, щось жестами пояснював жінці, що зосереджено випускала кільця – по три-чотири за раз. Коли я підійшов, вона стояла до мене в профіль – злегка піднята голова, вигин спини, однією рукою спирається на автомобільні дверцята. Каштанове волосся, підстрижене «під пажа», що торкалося плечей та довгої, тонкої шиї; облягаючий модний жакет і вовняна спідниця лише підкреслювали її тендітність.
Бланшар помітив мене й штовхнув її ліктем. Вона видихнула дим і обернулася. Зблизька я розгледів сильне, красиве обличчя із несиметричними рисами: високе чоло, що робило її зачіску дурнуватою, ніс із горбинкою, повні губи та великі темно-карі очі.
– Кей, це Бакі Блайхерт. Бакі, Кей Лейк, – представив нас Бланшар.
Жінка загасила цигарку.
– Привіт, – сказав я, зацікавившись раптом, чи це не та сама подруга, з якою Бланшара звела доля під час розслідування пограбування «Бульвар-Сітізен Банку».
Вона не була схожа на бандитську кралю, навіть якщо взяти до уваги, що вона вже не перший рік живе із копом.
– Я кілька разів бачила ваші бої, – у її голосі раптом почувся протяжний степовий акцент. – Ви тоді перемогли.
– Я завжди перемагав. Ви шанувальниця боксу?
Кей Лейк похитала головою.
– Лі мене туди тягав ледь не силою. До війни я вивчала образотворче мистецтво, то ж приносила свій блокнот і робила замальовки боксерів.
Бланшар обійняв її за плечі.
– Вона змусила мене покинути підпільні бої. Казала, що не хоче, аби я лупив хлопців, як сидорових кіз.
