очі були жовті й вкриті плівкою, а шкіра під білою бородою вкрита венами. Я простягнув йому руку, аби допомогти піднятися, він розгнівано відштовхнув мене й забурмотів:
– Scheisskopf! Kleine Scheisskopf![11]
Я силоміць підняв його. Він впустив пістолета і пляшку із сиропом і сказав так просто, ніби ми бачилися лише вчора:
– Guten Tag, Dwight[12].
Я змахнув сльозу.
– Говори англійською, тату.
Старий вхопився за згин ліктю лівою рукою, а правою показав кулак.
– Englisch Scheisser! Churchill Scheisser! Amerikanisch Juden Scheisser![13]
Я залишив його на ґанку і вирішив перевірити будинок. Вітальня була завалена деталями літачків і відкритими банками з квасолею, довкола яких гуділи рої мух; спальня була обклеєна фотографіями чизкейків, більшість із них – перевернуті догори дриґом. У ванній кімнаті тхнуло застояною сечею, а в кухні біля напівпорожніх баночок із тунцем прогулювалися троє котів. Коли я підійшов ближче, вони зашипіли. Я кинув у їхній бік стільцем і повернувся до батька.
Він опирався на поручні ґанку, вказуючи на свою бороду. Боячись, що він перекинеться, я взяв батька за руку і, намагаючись не розплакатися, сказав:
– Скажи щось, тату. Розізли мене. Розкажи мені, як тобі всього за місяць вдалося так засрати будинок.
Батько спробував вирватися. Я тримав його міцно, але потім трошки послабив хватку, побоюючись, що можу зламати руку.
– Du, Dwight? Du?[14] – спитав він німецькою, і я зрозумів, що в нього знову стався напад і що він знову забув англійську.
Я спробував пошукати у власній пам’яті щось німецькою, але нічого не знайшов. Іще хлопчиком я так сильно його зненавидів, що змусив себе забути мову, якої він мене вчив.
– Wo ist Greta? Wo, mutti?[15]
Я обійняв старого.
– Мама померла. У тебе не було грошей на бутлегерів, тому вона купила якийсь шмурдяк у негрів із Флетс. Це був денатурат, батьку. Вона осліпла. Ти упік її до лікарні, і вона стрибнула з даху.
– Ґрета!
– Чш-ш-ш, – я обійняв його міцніше. – Це було чотирнадцять років тому, тату. Дуже давно.
Старий спробував мене відштовхнути, але я посадив його під поручні ґанку. Він хотів було вилаятися, але раптом його лице зблідло і я зозумів, що він не може згадати потрібного слова. Тоді я заплющив очі і вилаявся сам:
– Ти знаєш, чого ти мені вартував, виродку? Я міг би стати копом із білосніжною репутацією, але вони дізналися, що мій батько – довбаний диверсант. Вони змусили мене здати Семмі та Ашіді. Семмі помер у Манзанарі. Я знаю, що ти вступив у той Німецько-американський союз просто по приколу, але ти повинен був здогадатися, що це погана ідея.
Я розплющив сухі очі; у погляді мого тата не було взагалі нічого. Я забрав руки з його плечей і сказав:
– Якби ти тоді хоч трохи про мене подумав,
Засранець! Малий засранець! (
Доброго дня, Двайте (
Англійський гівнюк! Засранець Черчілль! Американо-жидівський гівнюк! (
Ти, Двайте? Ти? (
Де Ґрета? Де мама? (
