до Піта Лукінса. Він погодився виконати моє прохання і вже за дві години подзвонив, аби відзвітувати.
Контора Драґни, куди я його відправив, прийняла його ставку на перемогу Бланшара нокаутом в останніх раундах, запропонувавши два до одного. Отже, якщо я ляжу у восьмому-десятому раундах, то чистими візьму більше восьми з половиною тисяч доларів – достатньо, щоби відправити старого до пристойної богадільні на два-три роки. Я продав місце у Відділі судових приставів за погашення старих боргів, а останні раунди – це була просто відмазка, аби не виглядати боягузом у власних очах. Це був рахунок, який мав оплатити хтось інший, і цим кимось мав стати Лі Бланшар.
За сім днів до поєдинку я нажер уже 87 кіло, збільшивши тривалість своїх пробіжок і довівши підходи до груші до шести хвилин. Двейн Фіск, офіцер, якого призначили моїм тренером та секундантом, попередив мене, щоб я не перегинав палицю, але я пропустив його слова повз вуха і продовжував збільшувати навантаження, зупинившись лише за дві доби до бою й перейшовши до гімнастичних вправ і вивчення тактики суперника.
Із глибини спортивного залу я спостерігав за спарингом Бланшара на ринзі. Я шукав недоліки в його манері атаки й оцінював його реакцію на дії спаринг-партнерів. Я помітив, що, входячи в клінч, він тісно притискав лікті до корпусу, аби відбивати удари, залишаючи його відкритим для різких аперкотів, так що цілком можна було ослабити його оборону й спровокувати на зустрічні хуки. Також я помітив, що найкращий свій удар – правий прямий – він наносив, відступаючи трохи ліворуч і роблячи фінт головою. Також стало зрозуміло, що дозволяти йому затискати себе біля канатів – це однозначна поразка, бо легших за себе опонентів він міг там тримати вічно, навалюючись ліктями й наносячи різкі удари в корпус. Підійшовши ближче, я помітив у Бланшара невеличкий шрам над бровою, так що слід було уникати ударів у це місце, аби поєдинок не зупинили через кровотечу. Це трохи дратувало, але довгий шрам під ребрами, на лівому боці, виглядав як місце, куди треба бити, аби зробити йому боляче.
– Принаймні, він добре виглядає без сорочки.
Я обернувся на голос. Кей Лейк уп’ялася в мене поглядом; краєчком ока я помітив, що Бланшар, відпочиваючи на табуретці між раундами, також не зводить із нас очей.
– А де ваш блокнот з ескізами?
Кей помахала Бланшарові; він, не знімаючи боксерських рукавичок, послав їй повітряний поцілунок. Пролунав гонг, і вони з партнером піднялися і знову почали боксувати.
– Я покинула малювання, – сказала Кей. – Виходило в мене не дуже, так що я змінила фах.
– На який?
– Спершу на медицину, потім – психологія, потім – англійська література, потім – історія.
– Обожнюю жінок, які знають, чого вони хочуть.
– Я теж, – посміхнулася Кей. – Тільки ось жодної такої поки не знаю. А чого хочете ви?
Я окинув спортивний зал поглядом. На розкладних стільцях довкола рингу сиділо
