– освіта й Лі, – каже Кей Лейк. – Я знову щаслива.
Віриться, що завдяки підтримці Лі Бланшара в Кей усе буде добре.
Я закрив альбом. Нічого нового, за винятком інформації про сестру, що зникла безвісти багато років тому, я не дізнався. Але все це змусило мене замислитися про те, скільки сталося важливих і недобрих речей: Бланшар, що відмовляється від слави й покидає бокс; маленька дівчинка, яку, очевидно, було зґвалтовано й викинуто десь на смітник; Кей Лейк, що знюхалася із хлопцями по обидва боки закону. Знову відкривши підшивку, я поглянув на Кей сім років тому. Навіть у свої дев’ятнадцять вона виглядала занадто розумною, аби сказати ті слова, які вклав їй у вуста Біво Мінс. Те, що її зобразили такою наївною дурепою, мене розлютило.
Я віддав альбоми клеркові і вийшов із будівлі, намагаючись зрозуміти, що ж саме я шукав. Очевидно, щось більше, ніж просто доказ безневинності її флірту. Безцільно кружляючи містом, аби вбити час і виснажитися так, щоби проспати потім до обіду, я раптом зрозумів, що після того, як я прилаштую старого та втрачу шанси перейти у Відділ судових приставів, Кей Лейк та Лі Бланшар залишаться єдиними людьми, на яких я зможу розраховувати в майбутньому, а отже, мені слід було дізнатися про них якогомога більше.
Я зупинився в забігайлівці на Лос-Феліс і зжер королівських розмірів стейк зі шпинатом і порцією дерунів, а потім вирушив на Голлівудський бульвар і Сансет-Стрип. Але цікавих фільмів у кінотеатрах не було, а клуби на Сансет виявилися занадто дорогими для зірки-одноденки. У Догені довга смуга неонових вогнів скінчилася, і я попрямував до пагорбів. На Малголленд у засідках сиділо повно копів і їхати в бік пляжу мені вже не захотілося.
Нарешті, втомившись їздити, я, як законослухняний громадянин, припаркувався. Небо в мене над головою обстрілювали прожектори кінотеатрів у Вествуд-Віледж, я дивився, як вони освілюють скупчення низьких хмар. Було в цьому щось гіпнотичне, і я дозволив цьому видовищу повністю мене захопити. Мого зачарування не могли зіпсувати навіть автомобілі, що літали туди й назад по Малголленд-Драйв, а коли вогні згасли, я поглянув на свій годинник і з’ясував, що вже за північ.
Потягнувшись, я поглянув униз на вогні, що досі горіли в кількох будинках, і подумав про Кей Лейк. Між рядками прочитаного в газетній статті я уявляв, як вона обслуговує Боббі де Вітта та його друзів, можливо, що й за гроші, така собі гангстерська домогосподиня на опіумі. Це виглядало ймовірно, але огидно, ніби я зраджував те, що виникло між нами. Останні слова Кей почали виглядати дуже правдоподібно, і мені стало цікаво, як Бланшар може жити із нею, не володіючи нею повністю.
Вогні будинків один за одним згасли, і я залишився сам. З пагорбів потягнуло холодним вітром; я здригнувся й раптом усе зрозумів.
Ти виграєш бій. Спітнілий, відчуваючи смак крові, заведений, ти не хочеш зупинятися. Чуваки, які щойно підняли на тобі грошей, приводять тобі дівчину. Профі, напівпрофі або просто шукачку пригод. Ви займаєтеся цим у роздягальні або на заднім сидінні, де вам постійно не вистачає місця й іноді
