подати Елгокарові остаточні донесення.
Дивлячись на сина, Далінар усміхнувся. Той був нижчий за батька, і мав пістряве, біляво-чорне волосся. Його світлу половину він успадкував від матері – принаймні так сказали Далінару. Сам він не пам’ятав тієї жінки. Вона була вирізана з його пам’яті, залишивши по собі дивні прогалини й затуманені фрагменти. Інколи в нього виходило пригадати цілий епізод, усі учасники якого вимальовувалися ясно й чітко, а от її образ розпливався. Він навіть не пам’ятав її імені. Коли хтось інший згадував його у розмові, воно одразу ж вислизало з пам’яті, як-от грудочка масла зісковзує із занадто гарячого ножа.
Він не став заважати Адоліну подавати донесення й підійшов до туші прірводемона. Вона лежала, завалившись набік, – з вигорілими очима й роззявленою пащекою. Язика не було – лише прикметні для великопанцирника дивної форми зуби та складна й заплутана система щелеп. Кілька пласких пластинчастих різців, щоб розгризати й дробити панцирі, а також менші за розміром жувальця, щоби здирати з них плоть і пропихати глибше в горлянку. Поблизу порозкривалися скелебруньки та випустили своє гудиння, щоб вихлебтати та злизати кров страховиська. Існує якийсь таємничий зв’язок між мисливцем і впольованою здобиччю, і Далінар завжди відчував дивну меланхолію, вбивши таку величну істоту, як прірводемон.
Більшість яхонтосердець добувалися зовсім не так, як сьогоднішнє. Дивний життєвий цикл прірводемонів включав періоди, коли ті мігрували в західну частину Рівнин, де плато були розлогіші. Там вони видиралися якомога вище й заляльковувалися в кам’янисті кокони в очікуванні настання великобурі.
У цей період вони ставали вразливими. Варто було лишень добутися на потрібне плато, розбити кокон молотами чи розрубати Сколкозбройцем і готово – вирізай яхонтосерце. Легкий спосіб заробити цілий статок. А монстри приходили часто, нерідко кілька разів на тиждень, аж допоки не наступало надто сильне похолодання.
Далінар окинув поглядом здоровенну тушу. Крихітні, майже невидимі кузьки вилітали з тіла тварини та зникали в повітрі. Вони скидалися на пасма диму, які, буває, звиваються вгору з ґнота щойно погашеної свічки. Ніхто не міг сказати, спренами чого вони були – їх просто помічали біля трупів щойно вбитих великопанцирників.
Він похитав головою. Яхонтосерця повністю змінили хід цієї кампанії. Паршенді теж їх потребували – причому так сильно, що аж зі шкури пнулися. Війна за контроль над популяцією великопанцирників була не позбавлена сенсу, адже паршенді не могли поповнювати свої ряди новобранцями, як робили це алеті. Тож боротьба за яхонтосерця була прибутковим і тактично грамотним способом утримання облоги.
Із настанням вечірніх сутінків Далінар помітив, як по всіх Рівнинах заблищали вогники. То були багаття сторожових веж, з яких солдати видивлялися, чи не повзе який прірводемон заляльковуватися. Вони чатуватимуть усю ніч, хоча монстри рідко коли з’являлися в цей час доби. Розвідники долали провалля
