набік.
– Солдати Амарамової армії знали, що їх можуть запроторити туди, де набагато гірше. Їх можна було покарати. А мостонавідники усвідомлюють, що досягли самого дна, – він зітхнув, і його нервова напруга дещо спала. – Я радію вже з того, що змусив їх вийти з казарми.
– І що ж ти робитимеш тепер?
– Не знаю, – Каладін глянув убік, де Ґаз усе ще точив ляси з солдатами. – Хоча ні, знаю.
Сержант помітив наближення Каладіна, і на його обличчі зненацька проступив вираз непідробного жаху. Він раптово перервав розмову та спішно метнувся за штабель колод.
– Сил, – попросив Каладін, – ти не могла би прослідкувати за ним?
Усміхнувшись, та перетворилася на ледь помітну білу смужку й кулею промчалася в повітрі, залишивши по собі слід, що повільно розвіювався. Каладін зупинився там, де щойно стояв Ґаз.
За якусь мить Сил повернулася та знову набула дівочої подоби.
– Він ховається між он тими двома казармами, – показала вона. – Зачаївся там і на всі боки озирається, чи не йдеш ти, бува, вслід.
Каладін усміхнувся й попрямував кружним шляхом довкола бараків. В одному з проходів він помітив постать, яка присіла в тіні та якраз дивилася в інший бік. Відтак Каладін прокрався вперед і вхопив Ґаза за плече. Той зойкнув з переляку і, розвернувшись, замахнувся. Каладін завиграшки перехопив його кулак.
Ґаз звів на нього нажахані очі.
– Я не збирався брехати! Ну немає в тебе – буря на твою голову – влади поза полем битви. Якщо ти знову… хоч пальцем… я тебе…
– Заспокойся, Ґазе, – сказав Каладін, відпускаючи його. – Я не збираюся задавати тобі прочухана – принаймні поки що.
Коротун позадкував, потираючи плече й зиркаючи на Каладіна.
– Сьогодні третій захід, – мовив той, – день платні.
– Отримаєш за годину разом з усіма.
– Ні. Вона в тебе з собою. Я бачив, як ти розмовляв там із кур’єром, – сказав Каладін і вимогливо простягнув руку.
Ґаз роздратовано щось пробурмотів, але видобув гаманця й заходився рахувати сфери. У центрі кожної зблискував крихітний, мерехтливий вогник. Діамантові марки, кожна вартістю у п’ять діамантових скалок. За одну скалку можна було купити буханець хліба.
Ґаз відрахував чотири марки, хоча в тижні, як відомо, п’ять днів. Сержант віддав їх Каладінові, але той не поспішав забирати руку, так само наставляючи долоню.
– З тебе ще одна, Ґазе.
– Ти ж казав…
– Ну ж бо!
Той підскочив, а тоді дістав сферу.
– Ти, ваше благороддя, якось дивно розумієш, що означає дотримувати слова. Ти обіцяв мені…
І змовк, щойно Каладін узяв сферу, яку тільки-но отримав, і вручив її назад.
Сержант насупився.
– Не забувай, звідки вона береться, Ґазе. Я дотримаю свого слова, але ти не забиратимеш собі частини моєї платні. Я даватиму її тобі. Втямив?
Той виглядав спантеличеним,
