свою смерть, тварюко! – гукнув Елгокар.
Далінар обернувся. Король розшукав свого жеребця та спромігся змусити його коритися. Месник хоч і не належав до ришадіумів, але був верховою твариною найкращого шинського заводу. Сівши на скакуна, Елгокар кинувся в наступ і заніс над головою Сколкозбройця.
Що ж, заборонити йому битися було не в Далінаровій владі. Нічого, Сколкозбруя захистить його, аби лиш він невпинно рухався.
– По ногах, Елгокаре! – крикнув йому великий князь.
Проте король не звернув на нього уваги, цілячись прямісінько в грудину. Далінар вилаявся та пришпорив Баского, а монстр у цей час завдав нового удару. Елгокар повернув коня в останню мить і, припавши до сідла, пірнув під помах страшного лаписька. Клішня прірводемона з тріском гепнула об каміння. Схибивши, той злютовано заревів, і цей звук луною прокотився розколинами.
Король круто розвернув коня і, наче вітер, промчав повз Далінара.
– Дурню, я відволікаю його! Чого не атакуєш?! – гукнув він на скаку.
– Піді мною ришадіум! – крикнув Далінар у відповідь. – Я відволікатиму його – я швидший!
Та племінник знову не звернув уваги на його слова. Далінар зітхнув. Що характерно, Елгокара не можна було втримати. Вступати з ним у суперечку зараз означало лише гаяти час і людські життя, тож великий князь зробив, як веліли. Копита Баского зацокотіли по кам’янистій землі, і Далінар ще раз зайшов збоку, щоби завдати нового удару. Усю увагу чудовиська привернув на себе Елгокар, тож його дядько зміг наблизитися та рубонути Сколкозбройцем по ще одній кінцівці.
Монстр видав лункий чотириголосий рев і повернувся до Далінара. Але в цю мить мимо проскакав Адолін, прямуючи до іншого боку, і спритним ударом перетяв чергову ногу. Вона підігнулась. Водночас донизу продовжував сипатися град стріл, оскільки лучники не припиняли посилати їх.
Страховище затряслося, збите з пантелику одночасними атаками з усіх сторін. Сили потроху полишали монстра, і Далінар звів руку догори в командному жесті. Він наказував решті піхоти відступити до павільйону. Розпорядившись таким чином, великий князь прослизнув уперед і знеживив іще одну ногу. Тепер мінус п’ять. Можливо, був саме час дати чудовиську пошкутильгати геть: добити його означало наражати людські життя на непотрібну небезпеку.
Він гукнув до короля, котрий скакав, тримаючи Сколкозбройця на відльоті, неподалік. Племінник глянув на нього, але добре не розчув. Прірводемон продовжував маячити перед ними, й Елгокар круто розвернув Месника вправо, у бік Далінара.
Зненацька щось тихо ляснуло, і за мить король і сідло перекидьки злетіли в повітря. Через різкий поворот коня тріснула, не витримавши, сідельна попруга, адже під вагою закованого у Сколкозбрую вершника непереливки доводиться як коневі, так і сідлу.
Далінар, якого охопив гострий напад страху, натягнув повіддя Баского. Елгокар гупнувся на землю, впустивши Сколкозбройця.
