Він любив ходити на великопанцирників, але вполювати прірводемона не траплялося. Навіть дивно, що я тепер аж стільки їх перебив.
Удалині замукав чал, що тягав принаду.
– Вам треба цілити йому в ноги, Ваша Ясновельможносте, – повів далі Башин. Поради мисливцям перед полюванням були частиною його обов’язків, і він серйозно ставився до їхнього виконання. – Адже ви звикли бити прірводемонів іще в коконах. Не забувайте, які вони лихі, коли не заляльковуються. А такого велетня, як цей, треба відволікти, а відтак зайти з… – він раптом змовк, а тоді застогнав і тихо вилаявся. – А побий цю худобину грім! І що за дурень її дресирував?
Він дивився по той бік провалля, на інше плато. Адолін прослідкував за його поглядом. Крабоподібний чал, що тягав був принаду, тепер незграбно відповзав від розщелини – повільно, але рішуче. Погоничі кричали, біжучи йому навздогін.
– Вибачте, Ваша Ясновельможносте, – пробурмотів Башин. – Ця скотина цілий день таке витворяє.
Чал хрипко ревів. «Щось тут не те», – подумалось Адоліну.
– Ми можемо послати по іншого, – сказав Елгокар. – Навряд чи це займе аж так багато часу…
– Башине? – у голосі Далінара раптом забриніла тривога. – А хіба на кінці тієї мотузки не має бути принада?
Єгермейстер заціпенів. Мотузка, яку тягав за собою чал, була обірвана.
Щось темне – і приголомшливо величезне – вилазило з провалля на товстих хітинових ногах. Воно видиралося на плато – не на те, маленьке, де планувалося провести полювання, а на відведене для глядачів, де стояли Далінар та Адолін. Довкола було повно членів королівського почту, беззбройних гостей, писарок і неготових до бою солдатів.
– Ах, Геєно ж ти вогненна! – тільки й спромігся видобути Далінар.
13. Десять ударів серця
Я розумію, що ти, ймовірно, усе ще сердишся. Усвідомлювати це приємно. Як і властиве тобі незмінне здоров’я, твоє невдоволення мною я звик сприймати як даність. Гадаю, це одна з великих констант космеру.
Десять ударів серця.
Один.
Рівно стільки часу було потрібно, щоби прикликати Сколкозбройця. Якщо Далінарове серце аж вистрибувало з грудей, цей час скорочувався. Якщо билося спокійно – чекати доводилося довше.
Два.
На полі битви здавалося, що ці удари розтягувалися на цілу вічність. На бігу він натягнув шолома.
Три.
Одним помахом передньої кінцівки прірводемон розтрощив міст, на якому було напхом напхано солдатів і членів почту. Люди волали, звалюючись у прірву. Сколкозбруя пришвидшила його біг, і Далінар ринувся вперед услід за королем.
Чотири.
Прірводемон височів, наче гора з тісно зчеплених щиткових пластин кольору темно-фіолетового чорнила. Далінар розумів, чому паршенді називали цих істот богами. Потвора мала
