була найнебезпечніша стадія ловитви: надалі навіть мови не могло бути про те, що прірводемон утече. Тепер він ганятиметься за ними, доки не переб’є усіх або сам не загине.
Клішня гепнула об землю зовсім близько від Баского, і в повітря злетіли уламки каменю. Далінар низько пригнувся, завбачливо виставивши поперед себе Сколкозбройця, і перетяв іще одну ногу. З іншого боку Адолін зробив те саме. Тепер потворі бракувало семи ніг – рівно половини. Скільки ж іще чекати, доки вона завалиться? Зазвичай на цьому етапі ловитви з прірвомонстра стирчало вже кілька дюжин стріл. Проте складно сказати, як бути мисливцю, якщо такої попередньої підготовки нема. А крім того, він ще ніколи не полював на такого велетня.
Далінар розвернув Баского, намагаючись упасти в око тварюці. Залишалось лише сподіватися, що Елгокар устиг…
– Гей ти, бог! – проревів раптом голос останнього.
Далінар застогнав, озирнувшись через плече. Король і не думав про втечу. Він крокував до чудовиська, тримаючись однією рукою за бік.
– Я кидаю тобі виклик, монстре! – пронизливо закричав Елгокар. – Я прийшов по твоє життя! Вони уздрять, як падуть їхні боги, та побачать труп свого державця біля моїх ніг! Я викликаю тебе!
«Геєно вогненна, що за дурень!» – подумав Далінар, розвертаючи Баского.
У руці Елгокара знову матеріалізувався Сколкозброєць. Він атакував, цілячи монстрові в груди, а з розтрісканих пластин на його плечі сочилося Буресвітло. Король наблизився й завдав удару по корпусу, відрубавши шматок хітину: Сколкозброєць відітнув його наче людське волосся або нігті. Тоді Елгокар всадив лезо у груди страховища, намагаючись поцілити в серце.
Тварюка заревіла й стрепенулася, струснувши з себе Елгокара. Він заледве втримав у руці меча. Монстр крутнувся, шмагонувши при цьому хвостом у напрямку Далінара. Той вилаявся та смикнув повіддя, щоби різко розвернути Баского, але хвіст насувався занадто швидко й просто врізався в коня. І за один удар серця Далінар покотився по землі, а Присяжник, вислизнувши з його пальців, залишив довгу борозну на кам’янистому ґрунті й перетворився на імлу.
– Батьку! – долинув здалеку голос.
Далінар розпластався на камінні, відчуваючи запаморочення. Він підняв голову й побачив, як Баский зводиться на ноги. На превелике щастя, кінь нічого собі не зламав, хоч на одну ногу й ступав обережно. З подряпин на його тілі сочилася кров.
– Геть! – наказав Далінар. Ця команда була покликана відіслати тварину в безпечне місце. На відміну від Елгокара, Баский його слухався.
Великий князь важко зіп’явся на ноги. Зліва долинув скреготливий звук, і Далінар обернувся саме вчасно, щоби хвіст почвари влучив йому простісінько в груди, відкинувши назад.
Світ перед очима знову захитався, а метал юзом пішов по камінню під акомпанемент какофонії звуків.
«Ні!» – подумав він, виставивши вниз долоню в латній рукавиці, а тоді рвучко підвівся, за допомогою інерції ковзання підкинувши себе у вертикальне
