завалився набік.
Земля задвигтіла так, що Адолін ледь не впав на коліна. Далінар відштовхнув убік тепер уже мляву клішню. З численних тріщин його обладунку парувало Буресвітло. Поруч нього підвівся із землі король: з моменту його падіння минули лічені секунди.
Елгокар зіп’явся на ноги та глянув на поваленого монстра, відтак повернувся до свого дядька, Чорношипа.
Далінар удячно кивнув Адолінові, а тоді різким жестом вказав на те, що при бажанні можна було назвати шиєю істоти. Елгокар махнув головою, тоді прикликав свого Сколкозбройця й глибоко всадив його в плоть чудовиська. Позбавлені виразу зелені очі тварюки почорніли й зморщилися, а в повітря звився димок.
Приєднавшись до батька, Адолін спостерігав, як Елгокар увігнав меча в грудину прірводемона. Тепер, коли той був мертвий, Сколкозброєць міг різати його плоть. Знов заюшила лілова сукровиця. Елгокар відкинув клинка й запустив підсилені Збруєю руки в рану, порпаючись там і зрештою щось намацавши.
Він вирвав яхонтосерце чудовиська – величезний самоцвіт, що росте всередині кожного прірводемона. Хоч і горбкуватий та негранований, проте це був смарагд чистої води завбільшки з людську голову – найкрупніше яхонтосерце з усіх, що коли-небудь бачив Адолін, хоча навіть невеличкі з них вартували цілого статку.
Елгокар високо здійняв свій моторошний трофей, довкола нього з’явилися золоті спрени слави, а солдати вибухнули тріумфальними криками.
14. Платня
Дозволь насамперед запевнити тебе, що елементу нічого не загрожує. Я знайшов для нього безпечне місце. Можна сказати, що я дбаю про його захист не менше, ніж про власну шкуру.
Того ранку, який настав після прийнятого у великобурю рішення, Каладін подбав про те, щоби прокинутися раніше за інших. Він відкинув ковдру й пройшовся кімнатою, сповненою скулених під ряднами клубків. Він не почувався схвильованим, але був сповнений рішучості. І готовий боротися знову.
Він розпочав цю боротьбу з того, що розчинив двері назустріч новому дню. Позад нього залунали стогони й прокляття – то прокидалися змучені мостонавідники. Узявши руки в боки, Каладін розвернувся до них. Наразі команда Четвертого мосту налічувала тридцять чотири людини. Їхня кількість весь час коливалася, але для підняття мосту потрібно було щонайменше двадцять п’ять чоловіків. Хоч на одного менше – і міст неминуче перекинеться. Таке інколи траплялося навіть тоді, коли носіїв було більше.
– Підйом! Шикуйсь! – крикнув Каладін у кращих традиціях свого військового минулого й сам злякався тієї владності, яка бриніла в його командному голосі.
Мостонавідники закліпали заспаними очима.
– Це означає, – гаркнув Каладін, – усім вийти з казарми й стати в шеренги! І ви – буря на ваші голови! – зробите це прямо зараз, або я вас по одному туди перетягаю!
Сил спурхнула донизу й сіла йому на плече, зацікавлено спостерігаючи за дійством. Деякі
