Не встигла вона закінчити малюнок, як повернувся її провідник із якимось чоловіком, котрий тягнув за собою дивну машинерію, оснащену двома великими колесами та вкритим пологом сидінням. Шаллан із сумнівом глянула на неї, опускаючи альбом. Узагалі-то вона очікувала на паланкін…
Чоловік, який тягнув цей пристрій, був невеликий на зріст, з темною шкірою, широкою усмішкою та пухлими губами. Він знаками запросив Шаллан сідати, що вона й зробила з тією скромною грацією, яку виховали в ній гувернантки. Рикша щось запитав, звернувшись до неї якоюсь рубленою, уривчастою мовою, що її вона не розпізнала.
– Чого йому треба? – запитала вона у Ялба.
– Він хоче знати, якою дорогою вас везти: довгою чи короткою, – Ялб почухав потилицю. – Я не впевнений, у чому між ними різниця.
– Підозрюю, що однією з них довше їхати, – мовила Шаллан.
– А ви й справді розумна!
Ялб сказав щось рикші тією ж занадто чіткою мовою, і чоловік відповів.
– Їдучи довгою дорогою, можна вдосталь помилуватися містом, – пояснив Ялб. – Натомість коротка дорога веде прямо до Конклаву, але гідних уваги принад по ній майже не трапляється. Гадаю, він помітив, що ви тут уперше.
– Я так сильно виділяюся? – запитала Шаллан, червоніючи.
– Е-е-е… ні… звичайно, ні, Ваша Світлосте.
– І під цим ви маєте на увазі, що я виділяюся, мов бородавка на носі в королеви.
Ялб засміявся:
– Боюся, нічим крити. Але ж мені здається, що не можна потрапити куди-небудь удруге, спочатку не побувавши там уперше. Вряди-годи кожному доводиться виділятися – тож краще вже робити це так мило й невимушено, як ви!
Їй довелося звикнути до легкого флірту у виконанні моряків. Вони ніколи не були аж надто прямолінійними, і Шаллан підозрювала, що капітанова дружина провела з ними серйозну бесіду, коли помітила, як їхні компліменти змушували дівчину червоніти. Адже в маєтку її батька слуги – навіть ті, котрі мали повні громадянські права, – завжди знали своє місце.
Рикша все ще чекав на відповідь.
– Скажіть йому, будь ласка, щоб їхав короткою дорогою, – попросила вона Ялба, хоч і палко жадала проїхатися мальовничою. Це ж треба: нарешті вона у справжньому місті й мусила їхати напрямки! Але Її Світлість Джасна на ділі довела, що застати її не легше, ніж упіймати дикого співунця. Тож краще було поспішити.
Головна дорога повзла схилом угору, але то здіймалася вверх, то опускалася вниз, тож навіть їдучи коротким шляхом, Шаллан багато що встигла побачити. Від усіх цих дивних людей, видів і дзвонів, що дзенькотіли на всі лади, у неї аж у голові паморочилося. Вона відкинулася на спинку сидіння й жадібно всотувала все, що бачила. Виявилося, що будівлі групуються за кольорами, і кожен колір щось означає. Крамниці, де торгували однаковим товаром, були пофарбовані в однакові кольори: у фіолетових продавався одяг, у зелених – харчі. Будинки теж фарбували за певним
