Блут ступив був крок у напрямку клітки, але відразу ж передумав. Він глянув на Твлаква, знизав плечима й відійшов убік. Твлакв повернувся до Таґа, але той лише похитав головою і тихо щось пробурмотів.
Показившись кілька хвилин через найманців-боягузів, Твлакв обійшов навколо фургона й наблизився до місця, де сидів Каладін. Коли чоловік заговорив, його голос звучав навдивовижу спокійно:
– Бачу, ти не дурень, дезертире. Ти зумів стати для мене безцінним. Інші раби нетутешні, та й сам я ніколи не бував у цих краях. Тож можеш торгуватися. Чого ти хочеш в обмін на те, щоби стати нашим провідником? Як щодо того, аби я щодня давав тобі зайву порцію їжі, – якщо, звичайно, ти зумієш її заслужити?
– Ти хочеш, щоби я вів караван?
– Скажімо так: твої вказівки не будуть зайвими.
– Добре. Тоді спочатку знайди путящий стрімчак.
– Ти що, хочеш вилізти на нього та як слід озирнутися довкола?
– Ні, – сказав Каладін, – просто так мені буде звідки скинути тебе.
Твлакв роздратовано поправив шапчину й зализав назад довгу білу брову.
– Ти ненавидиш мене. Це добре. Ненависть надасть тобі сили, і я зможу дорого тебе продати. Але ти не зможеш помститися мені, якщо в мене не буде шансу доправити тебе на невільничий ринок. Я не дам тобі втекти. Але, може статися, хтось інший дасть. Бачиш: у твоїх інтересах, щоб я тебе продав.
– Я не хочу мститися, – сказав Каладін.
Повернулася спрен вітру, котра на якийсь час відлучалася, щоб роздивитися один із дивних кущів. Вона приземлилася прямо в повітрі й узялася походжати довкола обличчя Твлаква, уважно вивчаючи його. Проте той, здавалося, просто не бачив її.
Работорговець насупився:
– Не хочеш помсти?
– Вона не приносить полегшення, – відповів Каладін. – Я засвоїв цей урок ще давним-давно.
– Давним-давно? Дезертире, тобі не більше вісімнадцяти.
Майже вгадав: йому було дев’ятнадцять. Невже від часу, коли він вступив до Амарамового війська, минуло лише чотири роки? Каладіну здавалося, що відтоді він постарів на добру дюжину.
– Ти молодий, – вів далі Твлакв, – і міг би спробувати втекти від своєї долі. Бувало й таке, що люди поверталися до життя навіть із тавром раба на лобі. Адже можна виплатити свою вартість, розумієш? Чи переконати одного з хазяїв, щоби дав тобі свободу. Ти міг би знову стати вільним – це не так уже й малоймовірно.
Каладін презирливо пирхнув:
– Ні, Твлакве, мені не стати вільним від цих тавр. Ти сам добре знаєш, що я намагався втекти десять разів, знову і знову, – і кожна спроба закінчувалася невдачею. Адже не самі лише ґліфи на моєму лобі змушують твоїх найманців бути насторожі.
– Але ж поразка в минулому не означає, що немає шансу в майбутньому.
– Мені кінець. І начхати, – він глянув на работорговця: – А крім того, ти й сам не віриш своїм словам. Не думаю, що людина на кшталт
