наживеш, окрім слави брехуна.
– І головного болю для тебе.
– Але ж ти щойно сказав, що не хочеш мститися мені.
– Може, ще захочу.
Твлакв засміявся:
– Ні, якщо ти й досі цього не захотів, то вже, напевно, і не захочеш! А крім того, хіба ти не погрожував скинути мене зі скелі? Тому гадаю, ти все ж захотів. Але зараз нам конче треба вирішити, як бути далі. Адже мою мапу спостигла передчасна смерть.
Каладін повагався, тоді зітхнув.
– Нічим не можу допомогти, – щиро зізнався він, – я теж тут уперше.
Твлакв насупився. Тоді нахилився ближче до клітки, вдивляючись в обличчя Каладіна, – хоч і з безпечної відстані. За хвилину він похитав головою:
– Я вірю тобі, дезертире. Шкода. Що ж, покладуся на власну пам’ять. А та мапа все одно нікуди не годилася. Я майже радий, що ти її порвав, бо й самому не раз кортіло зробити те саме. Якщо раптом я надибаю де-небудь портрети своїх колишніх дружин, то неодмінно потурбуюся, щоби вони потрапили тобі до рук, і тоді матиму зиск із твоїх унікальних талантів.
І він неспішно покрокував геть.
Каладін провів його поглядом, а тоді вилаявся собі під ніс.
– Ти чого? – запитала спрен вітру й підійшла до нього, схиливши голову набік.
– Він мені без п’яти хвилин подобається, – сказав Каладін, відкинувши голову на ґрати.
– Але… після того, що він зробив…
Каладін стенув плечима.
– Я не сказав, що Твлакв не покидьок. Просто він із тих покидьків, що викликають симпатію, – він задумався, а тоді скривився. – Вони найгірші з усіх: коли їх убиваєш, то врешті-решт почуваєшся винним.
Під час великобур фургон протікав. Воно й не дивно: Каладін давно підозрював, що Твлакв узявся за работоргівлю, підхльостуваний ударами лихої долі. Він би залюбки торгував чим-небудь іншим, але щось – може, брак коштів або необхідність спішно покинути звичне середовище – змусило його зайнятися цим найменш шанованим ремеслом.
Люди на подобу нього не могли дозволити собі не те що розкіш – навіть прийнятну якість. Вони заледве встигали розраховуватися з боргами. Звідси й діряві дахи фургонів. Накладні боковини були досить міцними, щоби протистояти вітрам великобур, але про комфорт доводилося забувати.
Твлакв ледь не проґавив моменту, коли належало готуватися до чергового погіршення погоди. Очевидно, мапа, яку подер Каладін, також містила таблицю з датами великобур, куплену в якогось мандрівного буревартівника. Бурю можна спрогнозувати математичним способом: колись Каладіновому батькові це правило за розвагу, і він угадував точну дату вісім разів із десяти.
Дошки гриміли об ґрати клітки, коли вітер шмагав по фургону, тряс і розхитував його, немов той став іграшкою в руках незграбного велетня. Деревина скрипіла, і крізь тріщини проникали струмені льодяного дощу. Крізь них також пробивалися спалахи блискавок, супроводжувані перекотами грому. У рабів
