нарешті наздогнала її? Чи сердитиметься на неї за її забарність? Не вона була в тому винна, але ж людям властиво очікувати нерозумних кроків від тих, хто нижчий від них за статусом.
Як і та величезна печера, з якої вона щойно прибула, це приміщення теж було висічене у скелі, але мало багатше оздоблення, включно з вишукано прикрашеними канделябрами із зарядженими Буресвітлом самоцвітами. Більшість із них були фіолетовими гранатами темного відтінку – менш коштовними, якщо порівнювати з іншим камінням. Та навіть попри це кожна з люстр вартувала цілого багатства – з огляду на саму лише кількість блискотливих фіолетових вогників. Проте навіть більше, ніж гранати, Шаллан вразили симетричність композиції та краса структури кристалів, що звисали по краях світильників.
У міру їхнього зближення до Шаллан стали долітати деякі зі слів, сказані Джасною:
– …усвідомлюєте, що цей крок може спричинити небажану реакцію з боку конгрегацій? – мовила вона алетійською. Ця мова дуже близька до рідної для Шаллан веденської, тож іще в дитинстві вона добре засвоїла її.
– Так, Ваша Світлосте, – відповів убраний у королівські кольори чоловік. Він був уже поважних літ і мав ріденьку білу бороду та світло-сірі очі. На його відкритому добродушному обличчі проступало занепокоєння. Голову чоловіка покривав невисокий, циліндричної форми капелюх, колір якого гармоніював із тонами одягу. Багата мантія. Може, це якийсь королівський управник?
Але ні. Ці самоцвіти в нього на пальцях, те, як він тримається, почет світлооких, котрі намагаються вгадати його бажання… «Прародителю бур! – подумала Шаллан. – Не інакше, як це сам король!» Не брат Джасни, Елгокар, а король Харбранта, Тараванджіан.
Шаллан квапливо присіла у відповідному ситуації реверансі, і Джасна це помітила.
– Подвижники мають тут неабиякий вплив, Ваша Величносте, – продовжувала вона спокійним тоном.
– Як і я, – відповів король. – Вам не варто за мене хвилюватися.
– Дуже добре, – сказала Джасна. – Ваші умови цілком прийнятні. Проведіть мене на місце, і я подивлюся, що можна зробити. Щоправда, на шляху туди я, з вашого дозволу, на хвилинку відволічуся – мені треба про декого подбати.
Джасна різко махнула Шаллан рукою, щоби та приєдналася до них.
– Звичайно, Ваша Світлосте, – відказав король. Здавалося, він ставився до співбесідниці з підкресленою шаною. Харбрант був дуже маленьким королівством – власне, всього-на-всього містом, – тоді як Алеткар належав до наймогутніших королівств у світі. Як би там не виходило за протоколом, а з точки зору реального впливу алетійська принцеса безумовно перевершувала його.
Шаллан пришвидшила кроки, щоб наздогнати Джасну, котра йшла трішки позаду короля, тоді як той заговорив до когось зі свого почту.
– Ваша Світлосте, – сказала дівчина, – мене звати Шаллан Давар, і це мені ви призначили аудієнцію.
