масу дрібних камінців устигли прибрати, проте дірка, що зяяла в стелі, виглядала лиховісно. Крізь неї не проглядало небо, адже вони весь час спускалися, тож, імовірно, тепер перебували глибоко під землею. Важелезний камінь, вищий за зріст середньої людини, обрушився, перекривши приступ до дверей ліворуч від них. Пробратися повз нього та потрапити до кімнати було абсолютно неможливо. Шаллан здалося, що вона чує якісь звуки, що долинали з іншого боку дверей. Король підступив ближче до каменя та щось говорив заспокійливим тоном. Видобувши з кишені хустинку, він витер піт зі свого старечого чола.
– Ось вона – небезпека проживання в будівлі, яка висічена в скелі, – мовила Джасна, виходячи наперед. – Коли це сталося?
Очевидно, її не запрошували до міста спеціально через це – король усього лише вирішив скористатися її присутністю.
– Під час нещодавньої великобурі, Ваша Світлосте, – відповів монарх. Він похитав головою, і його рідкі й обвислі сиві вуса затремтіли. – Придворні архітектори могли б спробувати пробити нові двері до кімнати, та це зайняло би багато часу, а чергова великобуря має грянути вже за кілька днів. Крім того, спроба проробити отвір у стіні може спричинити новий обвал стелі.
– Я гадала, що Харбрант захищений від великобур, Ваша Величносте, – промовила Шаллан, мимоволі змушуючи Джасну виразно поглянути на неї.
– Саме місто захищене, молода панно, – відказав король. – Але кам’яній горі за нашими спинами добряче дістається. Інколи від цього з протилежного боку сходять лавини, і тоді, буває, увесь схил аж дрижить, – він кинув погляд на стелю. – Обвали трапляються дуже рідко, і ми вважали цю частину приміщення цілком безпечною, але…
– Але скеля є скеля, – докінчила за нього Джасна. – І при цьому неможливо встановити, чи не залягає десь під самою її поверхнею слабка жила, – вона оглянула моноліт, що обвалився зі стелі. – Це буде непросто. Найімовірніше, мені доведеться залишитися без дуже цінного фокального самоцвіту.
– Я… – почав був король, знову витираючи чоло. – Якби лишень у нас був Сколкозброєць…
Порухом руки Джасна зробила йому знак помовчати.
– Це не було спробою переглянути умови нашої угоди, Ваша Величносте. Доступ до Паланеуму того вартий. Нам знадобляться мокрі ганчірки. І нехай більшість слуг переберуться в інший кінець коридору. Вам варто було б і самому там зачекати…
– Я залишусь тут, – сказав король, спричиняючи численні заперечення з боку його почту, а надто від здорованя у чорній шкіряній кірасі – напевно, охоронця. Монарх звів догори вкриту старечими зморшками руку, і в коридорі запанувала тиша. – Я не ховатимуся, мов боягуз, коли моя внучка опинилась у пастці.
Не дивно, що він був такий схвильований. Джасна не стала сперечатися з ним, і з виразу її очей Шаллан зрозуміла, що принцесі було байдуже, ризикував той життям чи ні. Те саме, очевидно, стосувалося й самої дівчини, оскільки Джасна не наказала їй відійти. Тут з’явилися служники зі зволоженими клаптями тканини й роздали
