зараз у нас буде бенкет…
– Я ціную ваше запрошення, – відказала Джасна, – але мені нічого так не бракує, як часу.
– Так, звичайно, – відповів король. – Я особисто вас проведу. Дякую за все, що ви для нас зробили. Коли я довідався, що ви запросили в’їзну візу… – і продовжив базікати, звертаючись до Джасни, яка мовчки йшла вслід за ним по коридору, залишивши Шаллан позад себе.
Та прибрала з обличчя клапоть тканини і притисла до грудей портфель. Шість місяців гонитви – і все заради цього? Від досади вона так стиснула ганчірку, що з-поміж пальців закапала чорна від сажі вода. Їй хотілося плакати. Вона б, напевно, саме так і зробила, якби все ще залишалася тією дитиною, якою була шість місяців тому.
Та відтоді багато що змінилося. А головне – змінилися вона. Якщо в неї нічого не вийде, то й Дім Давар не вистоїть. Шаллан відчула, що її рішучість подвоїлася, хоч вона й не змогла втримати кілька гірких сльозинок, що виступили в куточках очей. Ні, вона не здасться. Принаймні доти, доки Джасна не буде змушена закувати її в кайдани й не вимагатиме від властей, щоби ті вишпурнули її з міста.
На диво твердим кроком вона рушила в тому ж напрямку, у якому зникла Джасна. Шість місяців тому вона посвятила братів у свій продиктований відчаєм план. Вона стане підопічною Джасни Холін – ученої та єретички. Але не заради освіти. Не заради престижу. А для того, щоби дізнатися, де та зберігає свій Душезаклинач.
І тоді Шаллан вкраде його.
6
Міст № 4
«Мені холодно. Мамо, мені холодно. Мамо? Чому я все ще чую дощ? Він припиниться?» – записано вевішеса 1172 року зі слів приблизно шестирічної світлоокої дитини жіночої статі за 32 секунди до смерті.
Твлакв повипускав із кліток усіх рабів заразом. Тепер він не боявся, що хтось утече чи що невільники піднімуть бунт: позаду в них була гола пустка, а попереду – понад сотня тисяч озброєних солдатів.
Каладін зліз із фургона. Вони перебували в одній зі схожих на кратери формацій, зубчаста стіна якої здіймалася трохи далі на схід. Рослинність була відсутня, і його босі ноги ковзали по гладкій скельній породі. У западинах стояли калюжі дощової води. Повітря було чистим і свіжим, а над головою світило яскраве сонце, хоча через характерну для Сходу підвищену вологість повітря він постійно почувався мокрим.
Довкола виднілися сліди армії, яка давно стоїть на одному місці, адже ця війна точилася від самої смерті короля, тобто майже шість років. Про ту ніч, коли дикуни-паршенді вбили Його Величність Ґавілара, ходила сила-силенна чуток.
Повз них проходили загони солдатів, орієнтуючись по дороговказах у вигляді намальованих на кожному перехресті кругів. Хоча табір був напхом напханий довгими кам’яними бункерами, наметів теж було більше, ніж Каладін розгледів зверху. Бо якщо кожне укриття будувати з каменю – Душезаклиначів не настачишся. Після смороду невільничого каравану місцевий запах здавався приємним, особливо до болю знайомі аромати вичиненої шкіри та змащеної зброї. Однак багато
