на рівнинах із того боку, знімали з них волокнисту кору й розпилювали на дошки. Інша бригада теслярів складала з цих дощок громіздкі конструкції.
– Ми теж будемо теслярами? – запитав Каладін.
Один із солдатів зареготав.
– Ви будете поповненням для мостонавідників, – відповів він і показав туди, де на камінні в затінку казарми сиділа групка чоловіків жалюгідного вигляду, котрі пальцями брали їжу з дерев’яних мисок і відправляли до рота. Їжа до болю нагадувала баланду, якою годував їх Твлакв.
Один із вояків знову штовхнув Каладіна вперед, і той, спотикаючись, спустився некрутим схилом й опинився біля казарми. За ним надійшла черга решти дев’ятьох невільників, яких солдати гнали, мов стадо худоби. Ніхто з тих, що сиділи біля казарми, навіть не глянув на них. На чоловіках були шкіряні жилети й грубі штани. На декотрих ще й нечисті сорочки зі шнурівкою замість ґудзиків, в інших проглядали голі груди. Брудні та жалюгідні, вони недалеко втекли від рабів, хоча їхня фізична форма й була трохи кращою.
– Ґазе, новобранці! – гукнув один із солдатів.
Чоловік, який ліниво сидів у затінку дещо осторонь від тих, котрі їли, повернув у їхню сторону обличчя – на ньому було стільки шрамів, що борода росла кущиками. Одного ока йому бракувало – наявне було карим, – проте він не завдавав собі клопоту носити пов’язку. Білі аксельбанти на плечах видавали в ньому сержанта, а підтягнута жилавість, як знав Каладін із досвіду, свідчила про те, що на полі бою він почувався як удома.
– Ці здохляки? – кинув Ґаз, підходячи до них і щось жуючи. – Та стріла нахромить їх і полетить далі!
Ближній до Каладіна солдат стенув плечима й на додаток ще раз штовхнув його в спину.
– Її Світлість Гашал веліла передати, щоби для цього ти вигадав щось особливе. А щодо решти – дивися сам.
Ґаз обвів невільників очима. Зрештою глянув на Каладіна.
– Я маю військову підготовку, – сказав Каладін. – Отримав в армії ясновельможного Амарама.
– А мені плювати, – урвав його Ґаз і справді сплюнув убік щось чорне.
Каладін завагався, але проводовжив:
– Коли Амарам…
– Знову ти за своє! – гарикнув Ґаз. – Ну служив ти в якогось пересічного феодала – і що, я маю бути вражений?
Каладін зітхнув. Він стикався з людьми такого типу й раніше – молодшими сержантами без надії на підвищення. Єдиною насолодою в їхньому житті була влада над іншими, ще жалюгіднішими за них. Що ж, будь що буде.
– На тобі тавро раба, – фиркнув Ґаз. – Сумніваюся, що ти коли-небудь тримав у руках списа. Так чи інак, а доведеться тобі, ваше благороддя, виявити поблажливість і приєднатися до нас.
Каладінова спрен пурхнула донизу й уважно оглянула Ґаза, а тоді заплющила одне око, передражнюючи його. Не знати чому, та, забачивши її, хлопець усміхнувся. Ґаз невірно витлумачив його
