обладунок був унікальним витвором мистецтва, – проте справляла таке саме враження. Багато оздоблена, зі щільно підігнаних пластин, увінчана красивим шоломом із відкритим забралом.
І все ж видавалася чимось чужорідним. Вона була створена в іншу епоху – у ті далекі часи, коли по землях Рошару ступали боги.
– Це король? – запитав Каладін.
Мостонавідник з обвітреним обличчям стомлено засміявся:
– Авжеж, щоб не часом!
Каладін повернувся до нього й нахмурився.
– Якби це був король, – додав чоловік, – то це означало б, що ми з тобою в армії ясновельможного Далінара.
Каладін невиразно пригадував це ім’я.
– Він великий князь, так? Дядько короля?
– Ага. Найкращий із людей, найшанованіший Сколкозбройний у всій королівській армії. Кажуть, він ніколи не порушував слова.
Каладін презирливо чмихнув носом. Практично те саме говорили й про Амарама.
– Ти, хлопче, повинен мріяти про те, щоби потрапити до війська великого князя Далінара, – сказав старший чоловік. – Там немає мостонавідних команд. А якщо і є, то не такі.
– Годі валятися, крєм’ячки! – проревів Ґаз. – Ану підйом!
Мостонавідники застогнали, через силу зводячись на ноги. Каладін зітхнув. Короткий перепочинок лише виявив, наскільки змореним він був.
– Скоріше б назад, – пробурмотів він.
– Назад? – перепитав чоловік із загрубілим обличчям.
– А хіба ми не повертаємося?
Його новий приятель здавлено засміявся.
– Хлопче, ми ще й близько не на місці. І радій, що ми не там. Бо тоді розпочнеться найгірше.
І кошмар вступив у другу фазу. Вони перетнули міст, втягли його за собою і знову завдали собі на намуляні, скривавлені плечі. Знову підтюпцем побігли по плато і, досягши протилежного краю, так само опустили міст і навели його через іншу прірву. Армія пройшла по ньому, й усе треба було починати спочатку.
І так повторювалося з добру дюжину разів. Між перебіжками їм перепадало трохи відпочити, та Каладін був такий змучений і спрацьований, що цих коротких перерв не вистачало. Він заледве встигав віддихатися, як його знову змушували піднімати міст.
Вони мали працювати в темпі. Мостонавідники могли відпочивати, доки армія перетинала чергове провалля, але повинні були надолужити цей час завдяки бігу по плато – поминаючи шеренги солдатів, – щоби добутися до наступної розколини раніше за армію. У якийсь момент новий знайомий із загрубілим обличчям попередив його, що в разі, якщо моста не виявиться на належному місці достатньо швидко, після повернення до табору їх відшмагають канчуками.
Ґаз командував, на чім світ стоїть лаяв мостонавідників, роздавав копняки, якщо ті рухалися надто повільно, але, крім цього, і за холодну воду не брався. Каладін дуже скоро відчув кипучу ненависть
