засапалися інші – у тісному просторі під настилом ці звуки здавалися особливо гучними. Що ж, не один він мучиться. Хоч би чимшвидше добутися на місце.
Та ці надії були марні.
Наступна година перетворилася на справжні тортури, гірші за будь-які побої, що їх він зазнав у дні рабства, і за будь-яку рану, що її він отримав на полі бою. Здавалося, їм просто не буде кінця. Каладін туманно пригадував, що бачив стаціонарні мости, ще коли дивився на ці рівнини з-за ґрат фургона. Вони з’єднували плато там, де прірви були найвужчими, а не там, де було би зручніше подорожнім. А це означало, що їм часто доводилося відхилятися в північному чи південному напрямках, перш ніж продовжити рух на схід.
Члени команди бурчали, лаялися, стогнали, а тоді замовкли. Вони перетинали міст за мостом, одне плато за іншим. Каладін так і не зміг роздивитися жодної прірви. Він просто біг – усе далі й далі. Ніг не відчував. Але біг. Він знав, що варто лишень зупинитися, і його вибатожать. Здавалося, що плече стерлося до кісток. Він пробував рахувати кроки, та був занадто змучений навіть для цього.
Проте не припиняв бігти.
Нарешті Ґаз змилувався й наказав їм зупинитися. Каладін закліпав очима й зупинився, спотикнувшись і ледь не завалившись додолу.
«Віра!» – проревів Ґаз.
Мостонавідники підкорилися команді. Руки Каладіна заледве слухалися його – вони ж бо стільки часу пробули в одному положенні, тримаючи настил.
«Майна!»
Чоловіки відійшли вбік, і ті, хто був під днищем, тепер взялися за міст із боків. Було важко й незручно, та, видно, члени обслуги мали достатню практику. Опускаючи, вони зуміли втримали міст, і той не перевернувся.
«Штовхай!»
Розгублений Каладін відступив на крок назад, а решта вхопилися за міст із боків або ззаду. Вони були на краю прірви, над якою не було постійного моста. Обабіч них інші мостонавідні команди теж штовхали свої мости вперед.
Хлопець озирнувся через плече. Це була армія із двох тисяч чоловіків, вбраних у темно-зелене та біле. Дванадцять сотень темнооких списників, кілька сотень кавалеристів на дорогих конях рідкісних порід. За ними великий загін важкоозброєних піхотинців і світлоокі у важких обладунках, з булавами та квадратними сталевими щитами.
Здавалося, вони навмисно обрали місце, де провалля було вузьким, а одне плато – трохи вищим за інше. Міст був удвічі довшим, аніж ширина розколини. Ґаз вилаяв Каладіна, і той долучився до решти чоловіків, котрі зі скреготом штовхали міст по нерівній кам’янистій поверхні. Коли міст із глухим звуком вдарився об плато з протилежного боку прірви та став на місце, мостонавідники відступили, даючи дорогу кавалерії, яка на рисях перетнула його.
Каладін був настільки змучений, що навіть не дивився в той бік, а впав на каміння й лежав там горілиць, дослухаючись до звуків солдатських ніг, що гупали по настилу. Тоді повернув голову вбік. Решта мостонавідників також лежали. Між різними командами походжав
