огидний, навіть нудотний звук: під ним опинилися тіла вбитих і розчавлених.
Повз Каладіна просвистіли стріли та вбили інших двох мостонавідників, котрі були з ним у першій лінії. Ще кілька вп’ялося в деревину зовсім близько від нього, й одна розітнула шкіру на щоці.
Він закричав. Від страху, шоку, болю – від межового сум’яття. Ніколи ще він не почувався таким беззахисним на полі бою. Він наступав на ворожі укріплення, біг уперед під градом стріл, але завжди відчував, що якоюсь мірою контролює ситуацію. Тоді у нього був спис, у нього був меч, він міг дати відсіч.
Але не цього разу. Мостонавідники скидалися на свиней, яких гнали на заріз.
Лучники вистрілили втретє, і ще одна з двадцяти команд опинилася долі. Хмари стріл летіли й з алетійського боку і, приземляючись, потрапляли в паршенді. Команда Каладіна майже впритул наблизилася до прірви. Він бачив чорні очі паршенді по той бік розколини, міг розгледіти риси їхніх худих, крапчастих облич. Усюди довкола нього волали від болю мостонавідники, яких ворожі стріли просто викошували з-під настилів. Із гуркотом повалився ще один міст – його більше не було кому тримати.
Ззаду долетів викрик Ґаза:
– Піднімайте й опускайте, ідіоти!
Мостонавідна команда незграбно зупинилася, й у цей момент паршенді дали новий залп. Люди позад Каладіна заволали. Стрільбу перервала хмара стріл, що прилетіли у відповідь з алетійського боку. І хоч від шоку він утратив здатність відчувати, рефлекси підказували йому, що робити. Опустити міст і приготуватися штовхати.
Однак без прикриття залишилися ті мостонавідники, які перебували в задніх рядах і до цього часу почувалися в безпеці. Паршендійські лучники, очевидно, знали про це: вони приготувалися й випустили останній залп. Хвиля стріл обрушилась на міст – із півдюжини чоловіків упало, забризкавши темне дерево кров’ю. З нього несподівано з’явилися страхокузьки – вертляві та фіолетові – і зароїлися в повітрі. Міст накренився: тепер, коли вони раптом втратили стількох людей, штовхати його стало набагато важче.
Каладін перечепився, і міст почав вислизати з рук. Він упав на коліна і відлетів до краю прірви, над якою завис, заледве встигнувши схопитися. Так він і балансував: одна рука розгойдувалася над проваллям, а інша міцно стискала його край. У перенапруженій голові запаморочилося, коли він глянув углиб тієї прямовисної розколини, у темряву внизу. Висота манила його. Він завжди любив лазити по високих скелях разом із Тіеном.
Слідуючи інстинкту, Каладін знову втягнув своє тіло на плато, відповзши назад. Група прикритих щитами піхотинців зайняла їхні місця і штовхала міст. Поки дружні лучники перестрілювалися з ворожими, солдати спромоглися навести міст через прірву, важка кавалерія прогримкотіла по ньому і врізалася в паршендійські ряди. Чотири мости повалилися, але шістнадцять стояли в ряд, уможливлюючи проведення масованої атаки.
Каладін намагався зрушити з місця, відповзти від мосту. Але просто
