без істерики, – зауважила Джасна. – Це добрий знак.
– Істерики, Ваша Світлосте? У світлоокої?
– Це, напевно, здивує тебе, – мовила принцеса сухо, – проте саме лишень належне поводження не забезпечить тобі жаданого місця. Наскільки ґрунтовні твої знання?
– Подекуди досить ґрунтовні, – відповіла Шаллан. А потім, повагавшись, додала: – А подекуди твердження про їхню наявність майже не мають під собою ґрунту.
– Дуже добре, – сказала Джасна.
Король попереду них, здавалося, поспішав, але був такий старий, що навіть ідучи у терміновій справі, пересувався повільно.
– Тоді давай оцінимо їх. Відповідай правдиво й не перебільшуй, оскільки я швидко викрию твою брехню. Але й не напускай на себе вдаваної скромності. У мене бракує терпіння на манірниць.
– Слухаю, Ваша Світлосте.
– Почнемо з музики. Як би ти оцінила свої здібності?
– У мене хороший слух, Ваша Світлосте, – чесно відповіла Шаллан. – Мене навчали грі на цитрі та флейті, але моя сильна сторона – голос. Я навряд чи опинюся серед найкращих співаків, яких ви чули, але й до найгірших мені виявиться далеко. Більшість історичних балад я знаю напам’ять.
– Тоді я хочу почути рефрен зі «Співунки Адрін».
– Тут?
– Я не люблю повторювати свої накази двічі, дитя моє.
Шаллан зашарілася, але почала співати. Це був не найкращий її виступ, проте голос звучав чисто, та й у словах вона не збилася.
– Добре, – сказала Джасна, коли Шаллан зупинилася, щоби набрати повітря. – А як справи з мовами?
Дівчина на хвильку затнулася, силкуючись відволікти свою увагу від несамовитих спроб пригадати наступний рядок. Мови?
– Ви й сама чуєте, що я володію вашою рідною алетійською, – відповіла вона. – А ще досить пристойно читаю по-тайленському й добре розмовляю азішською. Трохи можу говорити й селайською, але читати по-їхньому не вмію.
Джасна нічого на це не відповіла, і Шаллан почала нервувати.
– Письмо?
– Я знаю всі основні, допоміжні та тематичні ґліфи і вмію каліграфічно їх писати.
– Це саме може більшість дітей.
– Зображувані мною охоронні ґліфи справляють досить сильне враження на моїх знайомих.
– Охоронні ґліфи? – перепитала Джасна. – Я ж бо гадала, що ти хочеш стати вченою, а не поборницею дурного марновірства.
– Я з дитинства веду щоденник, – продовжувала Шаллан, – щоби тренувати свої навики письма.
– Мої вітання, – парирувала принцеса. – Якщо раптом мені знадобиться той, хто вміє написати трактат про іграшкового поні чи звіт про випадкову знахідку чудернацького камінчика, я пошлю за тобою. Ти й справді не можеш запропонувати моїй увазі нічого кращого, щоб довести свою майстерність?
Шаллан зашарілася.
– При всій належній повазі, Ваша Світлосте, у вас є власноруч написаний
