дедалі менш важливими та майже повністю зникли з його роботи в групі.
Спочатку він стверджував, що транзакційний аналіз був корисним у забезпеченні соціального контролю, тобто контролю над діяннями, тоді як психоаналіз виконував фактичну терапевтичну роботу. Поступово він помітив, що транзакційний аналіз реалізовує головне завдання – лікування пацієнтів, а техніку психоаналізу використовують для нечіткого завдання – аналізу сценаріїв. Пізніше навіть аналіз сценаріїв втратив свою спорідненість із психоаналізом, а психоаналітичне мислення використовували лише в деяких клінічних випадках [8].
Сценарії
У роки зародження транзакційного аналізу Ерік Берн послуговувався методами психоаналізу; тобто він досі практикував індивідуальну психотерапію, коли протягом сеансу пацієнт лежить на канапі, а терапевт проводить інтенсивний аналіз і дослідження особистості. Робота, яку він виконував під час цих індивідуальних сеансів, містила й аналіз сценаріїв. Теорія сценаріїв була частиною теорії транзакційного аналізу від самого початку. У своїй першій книжці про транзакційний аналіз [9] він написав:
Ігри є сегментами більших, складніших наборів транзакцій, які називаються сценаріями. … Сценарій – це складний набір транзакцій, які за своєю природою періодичні, але не обов’язково повторювані, якщо повна його реалізація може потребувати цілого життя. … Мета аналізу сценаріїв – «припинити це шоу і запустити набагато краще».
Берн розмірковував, що сценарії були результатом примусового повторення, психоаналітичної концепції, яка стверджує, що люди мають тенденцію повторювати нещасливі події дитинства, і тому він вважав, що завдання аналізу сценаріїв полягає в тому, щоб звільнити людей від їхнього примусу переживати ці ситуації та допомогти їм віднайти новий шлях. Берн дотримувався думки, що групова терапія була дуже корисною в наданні інформації про сценарій – кілька тижнів у групі, ймовірно, дають більше інформації, ніж багато місяців, проведених на канапі під час індивідуальних сеансів. Однак він вважав, що «оскільки сценарії настільки складні та сповнені особливостей, то неможливо провести адекватний аналіз сценаріїв лише під час групової терапії», тому й прагнув знайти можливість, як завдяки індивідуальним сеансам досягнути такого ж результату, як у групі.
Отже, Ерік Берн практикував аналіз сценаріїв від самого початку його відкриття, але він практикував його переважно під час індивідуальних сеансів. З часом він поступово відмовлявся від практики психоаналізу, дотримуючись формального підходу, а саме – індивідуальних сеансів раз або двічі на тиждень, під час яких клієнти лежали на канапі, а він проводив аналіз сценаріїв.
Час від часу Ерік демонстрував сегмент поточного аналізу сценаріїв; ці презентації, як правило, стосувалися людей, які неодноразово відтворювали певні довгострокові моделі поведінки, або людей, які нібито діяли за сценарієм, за якого тривалість
