поза роботою з групової терапії, і результатом цього стала теорія економії погладжувань.
Від 1965 до 1970 року Берн з ентузіазмом досліджував аналіз сценаріїв, заснований на ідеях матриці сценаріїв і заборонах, і в цей самий період він написав книжку «Що ти кажеш після привітання?» (1972), у якій він виклав свої власні погляди. На жаль, у зв’язку з його смертю я так і не зміг поділитися з ним своїми думками про погладжування, банальні сценарії та співпрацю, що є основними пунктами цієї книжки.
Значення аналізу сценаріїв у психіатрії
Зазвичай, коли люди відчувають, що їхнє життя стало некерованим, сповненим нещастя та емоційного болю, вони звертаються за відповідями до психіатрії. Однак психіатрія не є основною формою порадника, до якого звертаються більшість людей, – вони, як правило, спершу йдуть до священників, лікарів і друзів, а вже потім шукають психіатричної допомоги. Більшість американців не довіряють психіатрії та вдаються до психіатричної допомоги лише тоді, коли вже немає куди подітись або коли вони стикаються з таким психіатричним підходом, який вважають відповідним та можуть оцінити його дієвість.
Асоціації психічного здоров’я по всій країні намагаються переконати людей, що психіатрія може надати їм необхідні послуги. Проте більшість людей уникають їх, і коли стикаються з емоційними труднощами, то вирішують обійтися без будь-якої допомоги, покладаючись на цілющу силу природи. Психіатри сприймають той факт, що люди з емоційними труднощами не консультуються з ними, як брак здорового глузду та навіть подеколи трактують як результат їхньої власної волі «бути (та залишатися) хворими». На мою ж думку, відмова від психіатричної допомоги, доступної для більшості, свідчить про наявність здорового глузду.
Серед тих небагатьох, хто звертається до психіатрів, більшість (на мій погляд) не зазнали шкоди. З іншого боку, згадайте хоча б про випадок з американським сенатором Томом Іглтоном, якому не вдалося обійняти посаду віцепрезидента Сполучених Штатів на виборах 1972 року, – він ілюструє, якої шкоди може завдати психіатрія. Як відзначив Роналд Лейнг, Іглтон зробив помилку, коли звернувся до психіатра, чия діагностика та лікування (електрошокова терапія) позначилися на його житті та будь-яких майбутніх політичних прагненнях. Він міг би обрати психіатра на кшталт Еріка Берна, який не користувався шоковою терапією і який допоміг би йому подолати депресію в інший спосіб.
Більшість осіб, які звертаються до психіатрів, переважно «охолоджуються», заспокоюються та повертаються до тимчасового нормального функціонування; лиш деяким з них дійсно вдається допомогти. Я вважаю, що психіатри, які успішно допомагають своїм клієнтам, роблять це тому, що вони відкидають основну частину своєї психіатричної підготовки та приймають позицію, що спирається на власний досвід, мудрість та гуманістичні переконання, які перевершують гнітючі й згубні повчання психіатричної підготовки.
У психіатрії
