тобто нісенітниць, як він сам казав. Якщо ж у його присутності хтось починав торочити нісенітниці, він терпляче слухав, а потім, затиснувши свою трубку між зубами й вигинаючи брови, казав щось на кшталт: «Це все дуже добре, але я знаю лиш одне – пацієнт не вилікується».
Він уникав професійного словоблудства, наполягаючи на коротких словах, коротких реченнях, коротких текстах, коротких зустрічах і коротких презентаціях. Він був проти використання таких прикметників, як-от пасивний, ворожий, залежний, і заохочував використовувати дієслова для опису людських істот. Він вважав, що слова, що закінчуються на -ік/-як (алкоголік, шизофренік, маніяк), особливо образливі.
Він робив усе, щоб упевнитись, що під час активної частини цих наукових зустрічей Я-стани Дорослих – його та інших гостей – були цілком зібраними й максимально спроможними виконати своє завдання. Він не заохочував використання терапевтами фізичних контактів під час групових терапій, пиття кави або алкогольних напоїв під час зустрічей, допустимість «блискучих ідей» (хитрих маневрів задля уваги), щоб втрутитися в процес. Під час наукових зустрічей він забороняв ухилятися від участі (щоб не було виправдань), прикрашати висловлене (користуючись гучними словами), відволікати увагу (використовуючи «блискучі ідеї» та гіпотетичні приклади) або розпивання (напоїв).
Кожен вівторок і середу він проводив у Сан-Франциско, де практикував приватно і надавав послуги з консультування, а потім повертався до Кармеля, де писав книжки та вів ще одну практику. Він проводив свої вихідні в Кармелі та ходив на пляж так часто, як тільки міг.
Схоже, що його головним завданням було писати книжки. Я гадаю, що для нього це було важливіше за інші справи у житті.
Він був людиною строгих принципів; у присвяті до своєї книжки Transactional Analysis in Psychotherapy він написав:
«In Memoriam Patris Mei David, Medicinae Doctor Et Chirurgiae Magister atque Pauperibus Medicus». (Пам’яті мого батька Девіда, доктора медицини, магістра хірургії та лікаря бідних.)
Такий опис власного батька яскраво говорить, якими були принципи життя Еріка.
Його усюдисуща мета була – «Вилікувати пацієнтів». Відданий цій меті, він з відразою ставився до конференцій медичного персоналу та певної літератури, ціллю яких, на його думку, було розробити фальшиві виправдання або пояснення невдало виконаної роботи.
Він пишався гідною бідністю свого батька, який був сільським лікарем. Він не довіряв людям, які більшою мірою орієнтуються на виманювання грошей, і коли він бачив, що вони використовують транзакційний аналіз переважно лиш для того, щоб заробити гроші, то він не вагався – критикував та докоряв їм. У Сан-Франциско він часто перевіряв нас – відкрито просив виступити з доповіддю про транзакційний аналіз без передбаченого гонорару і звертав увагу на те, хто погодиться на такі умови, а хто ні. Він вів чіткий підрахунок своїх доходів, однак не переймався незначними витратами (скажімо, додатковими 25 центами за соус рокфор у «Гайленд Інн» у Кармелі або вартістю модної сорочки)
