подумав Броєр. – Яким же обачливим мусить увесь час бути брехун… Фрау Бекер, попри свою сухість і раціональність, теж любить “консультувати” пацієнтів. Чи не проговорилася вона філософові про “російську велику даму” та її книжковий подарунок? Треба було попередити її».
– Фрау Бекер, маю вам щось сказати. Ця росіянка, фройляйн Саломе, яка вам так сподобалася, приятелює з професором Ніцше або принаймні приятелювала. Вона занепокоїлася здоров’ям професора й з допомогою друзів підлаштувала так, щоб він звернувся до мене. Професор не знає цього, бо тепер у нього дуже погані стосунки з фройляйн Саломе. Єдина можливість того, щоб я міг допомогти цьому пацієнтові, – йому нізащо не можна дізнатися про мою зустріч з нею.
Фрау Бекер – як завжди, розважлива – кивнула й, виглянувши у вікно, побачила, що надходять два пацієнти.
– Гер Гауптманн і фрау Кляйн. Кого з них приймете першим?
Броєр призначив для Ніцше точний час візиту. Незвично повівся. Як і решта віденських медиків, він призначав тільки день візиту й приймав пацієнтів за порядком черги.
– Впустіть гера Гауптманна. Йому треба буде повернутися на роботу.
Відпустивши останнього за цей ранок пацієнта, Броєр вирішив переглянути книжки Ніцше перед його завтрашнім візитом і попросив фрау Бекер передати дружині, що чоловік зійде нагору тільки тоді, коли обід уже стоятиме на столі. Тоді доктор узяв два томики в дешевих палітурках, у кожному з яких було менш ніж триста сторінок. Він волів би читати ті, що подарувала Лу Саломе: тоді можна було б підкреслювати рядки та абзаци й ставити позначки на берегах. Але він відчував, що таки треба читати книжки від Ніцше – зводити на ніщо свою дводушність. Помітки самого Ніцше розсіювали увагу й пантеличили: багато підкреслень у тексті, на берегах часто траплялися репліки з окличними знаками «так! так!» і трохи рідше «ні!» й «ідіот!». Також було чимало набазґраних написів, які Броєр не зміг розібрати.
Були це дивні книжки, зовсім не подібні до тих, які досі переглядав Броєр. Кожна книжка складалася з сотень пронумерованих розділів, здебільшого мало пов’язаних один з одним. Розділи були короткі – переважно два-три абзаци, часто всього кілька речень, а то й просто один афоризм: «Думки – тіні наших почуттів, завжди темніші, менш змістовні й простіші». «У наші дні ніхто не помирає від убивчої істини – дуже вже багато протиотрут». «Яка користь від книжки, якщо вона не виводить нас за межі всіх книжок?»
Очевидно, професор Ніцше почувався достатньо ерудованим, щоб вести бесіди на всі теми: музика, мистецтво, природознавство, політика, герменевтика[50], історія, психологія. Лу Саломе охарактеризувала його як великого філософа. Напевно, Броєр не був готовий оцінити зміст цих книжок, але йому стало ясно, що Ніцше – письменник із нахилом до поезії, справдешній Dichter[51].
Деякі сентенції Ніцше видавалися безглуздими – наприклад, твердження,
Учення про тлумачення текстів, переважно давніх, зокрема й Біблії.
Поет (
