практики Броєра жоден пацієнт не ставив йому таких брутально прямих запитань.
Зауваживши його замішання, Ніцше не вгавав:
– Пробачте мені, що я ось так у лоб. Але я промарнував довгі роки на пусті балачки з лікарями, особливо німецькими, які, миропомазавши себе на паламарів істини, утаюють те, що знають. Жоден лікар не сміє приховувати від пацієнта правду, яку той має право знати.
Броєр не міг не усміхнутися, почувши характеристику німецьких лікарів. І не міг не розсердитися, почувши проголошення прав пацієнта. Цей маленький філософ із великими вусами спонукав мозок думати.
– Я дуже хочу обговорити ці проблеми медичної практики з вами, професоре Ніцше. Ви поставили відверті запитання. Я спробую відповісти так само відверто. Згоджуюся з вашою думкою про права пацієнта. Але ви оминули увагою одну не менш важливу річ – обов’язки пацієнта. Я волію підтримувати прозорі й щирі стосунки зі своїми пацієнтами. Але ця засада передбачає взаємну щирість: пацієнт теж має бути щирим і чесним зі мною. Чесність – чесні питання, чесні відповіді – це найкращі ліки. Ось на таких умовах даю вам слово, що поділюся з вами всім тим, що я довідався, і своїми висновками. Однак, професоре Ніцше, – зауважив Броєр, – я не згоден, що завжди має бути саме так. Трапляються такі пацієнти, бувають такі ситуації, коли хороший лікар мусить задля пацієнтового добра утаювати правду.
– Еге ж, докторе Броєр, я чув це від багатьох медиків. Але хто дав їм право вирішувати за інших? Така засада порушує права людини.
– Це їхній обов’язок, і мій теж, – відказав Броєр, – робити все для того, щоб хворим людям було якнайкраще. І цей обов’язок не з тих, якими легковажать. Часом це невдячна справа; часом надходять погані новини, якими я не можу поділитися з пацієнтом; часом мій обов’язок полягає в тому, щоб мовчати й терпіти біль замість пацієнта і його родини.
– Але, докторе Броєр, цей гуманний обов’язок суперечить значно вагомішому й фундаментальному, що стосується кожної людини, – обов’язку з’ясовувати істину.
У розпалі суперечки Броєр на хвилинку забув, що Ніцше його пацієнт. Аж такі цікаві були питання, що його цілковито поглинуло їх обговорення. Підвівшись і походжаючи за стільцем, доктор відповів:
– Невже я мушу нав’язувати правду людям, які не хочуть її знати?
– Хто може визначити, чого саме не хочуть знати люди? – спитав Ніцше.
– Власне це, – твердо сказав Броєр, – і зветься мистецтвом медицини. Його навчаються не з книжки, а біля лікарняного ліжка. Дозволю собі навести приклад – випадок пацієнта, якого я відвідаю в лікарні сьогодні ввечері. Кажу це вам конфіденційно й, зрозуміло, не назву його імені. Цей чоловік смертельно хворий, у нього остання стадія раку печінки. Він пожовк через печінкову недостатність. У кровоносній системі дедалі більше жовчі. Прогноз безнадійний. Навряд чи він проживе понад два-три тижні. Сьогодні вранці я відвідав цього пацієнта. Спокійно вислухавши моє пояснення того, що шкіра
