головою. Здається, він замкнувся в собі.
– Докторе Броєр, я вже й так багато в чому відкрився перед вами. Сьогодні я довірив вам більше інтимних подробиць свого життя, ніж будь-кому за дуже довгий час. Повірте й ви мені, що моя хвороба почалася набагато раніше, ніж ці особисті розчарування. Згадайте історію моєї родини. Батько помер від хвороби головного мозку – можливо, спадкової. Візьміть до уваги, що я ще школярем, задовго до цих зрад, мав погане здоров’я й потерпав від болю голови. Правда й те, що моєї недуги зовсім не полегшували короткі приємні періоди близького приятелювання. Не тому, що я мало довіряв. Якраз навпаки – моя помилка полягала в тому, що я занадто довіряв. Я не готовий і не можу собі дозволити знову довіряти комусь.
Броєра приголомшило почуте. Як він міг так прорахуватися? Ще якусь мить тому Ніцше наче й хотів, мало не прагнув довіритися йому. І ось дав таку відсіч! Що ж сталося? Доктор спробував відтворити хід подій. Отже, Ніцше згадав про спроби прокласти кладку, на які відповіли зрадою. Цієї миті Броєр співчутливо подав йому руку, а тоді… а тоді… кладка… це слово зачепило якусь струну. Книжки Ніцше! Так, майже напевно в одній із них є яскравий пасаж про кладку. Мабуть, у цих книжках і криється ключ до здобуття довіри Ніцше. Броєр також неясно згадав ще один пасаж, в якому автор обстоював важливість психологічного самоспостереження. Так, треба уважно прочитати ці книжки до наступної зустрічі. Може, тоді вдалося б впливати на Ніцше його ж таки аргументами.
Але як тут орудувати аргументами, знайденими в книжках Ніцше? Як пояснити, звідки вони взялися? У всіх трьох віденських книгарнях, де Броєр питав про ці книжки, ніхто й не чув про їх автора. Броєр ненавидів дволичність і якусь мить подумував, чи не викласти Ніцше все як є: про візит Лу Саломе ось у цьому кабінеті; про те, що Броєр дізнався від неї про відчай Ніцше; про обіцянку не розголошувати, дану фройляйн Саломе; про її подарунок – книжки Ніцше.
Та ні, це призвело б до цілковитого провалу. Безсумнівно, Ніцше почувався б жертвою маніпуляцій і зради. Броєр був певен, що Ніцше впав у безнадію через те, що заплутався – як він сам вишукано сформулював – у піфагорійських стосунках із Лу й Паулем. Якби Ніцше дізнався про візит Лу Саломе, то, звісно, потрактував би її й Броєра як дві сторони ще одного любовного трикутника. Ні, Броєр знав наперед, що чесність і щирість – його природні засоби вирішення життєвих дилем – у цьому випадку можуть тільки напсувати. Треба знайти якийсь спосіб роздобути ці книжки, що не викликав би підозри.
Було вже пізно. Сірість сльотного дня переростала в темряву. У тиші неспокійно заворушився Ніцше. Броєр втомився. Вислизла з рук здобич, вичерпався запас ідей. Він вирішив виграти час.
– Гадаю, професоре Ніцше, що сьогодні ми далеко не заїдемо. Мені потрібен час, щоб вивчити вашу медичну документацію й виконати необхідні лабораторні дослідження.
Ніцше тихо зітхнув. Невже розчарувався? Хоче, щоб ця зустріч тривала довше? Броєр так
