які заводять мову про психологічні концепції або зі знанням справи розпитують про його роботу».
– Так, – згодився Ніцше, – це важливий момент у моїй роботі. З самого початку моїм полем діяльності була філологія. Моя перша і єдина посада – професор філології в Базелі. Мене особливо цікавлять філософи – попередники Сократа, і я завжди вважав, що в роботі з їхніми творами дуже важливо звертатися до першоджерел. Перекладачі текстів завжди перебріхують – певна річ, не навмисно, а тому, що не можуть вийти ні за рамки сучасних їм історичних умов, ні за рамки, обумовлені їхньою біографією.
– А чи не втратить популярність у спільноті філософів-академіків той, хто не бажає віддавати честь перекладачам?
Броєр почувся впевненим. Консультація йшла наміченим курсом. Добре розпочався процес переконування Ніцше в тому, що його новий лікар – рідна душа зі спорідненими інтересами. Неважко буде спокусити цього професора; а Броєр вважав, що це таки спокушування – заманювати пацієнта у відносини, яких він не прагнув, задля того, щоб подати допомогу, якої він не просив.
– Популярність? Поза всяким сумнівом! Три роки тому мені довелося відмовитися від професури через хворобу – ту саму недіагностовану хворобу, що нині привела мене до вас. Та якби навіть я був зовсім здоровий, то все одно через свою недовіру до перекладачів став би небажаним гостем за академічним столом.
– Ви стверджуєте, професоре Ніцше, що всі перекладачі обмежені біографічними рамками. А як ви самі уникаєте такого ж обмеження у своїй роботі?
– По-перше, – відповів Ніцше, – треба визначити, в чому воно полягає. По-друге, треба навчитися бачити себе збоку… хоча іноді, на жаль, моя перспектива спотворюється через загострення хвороби.
Броєр не проминув увагою, що не він сам, а Ніцше зосереджував розмову на темі хвороби, яка, зрештою, й стала raison d’e^tre[46] їх зустрічі. Чи не прозвучав часом у словах Ніцше легкий докір? «Не пнися, Йозефе, – застеріг він себе. – Не варто дуже вже очевидно домагатися, щоб пацієнт довіряв лікареві. Довіра сама собою стає наслідком фахової консультації». Хоча й самокритичний у багатьох галузях життя, Броєр, однак, був щонайвищої думки про себе як медика. «Не потурай, не опікай, не плети інтриг і не мудруй, – підказали йому інстинкти. – Просто роби своє діло – як завжди – на професіональному рівні».
– Але повернімося до нашої справи, професоре Ніцше. Я хотів сказати, що добре було б узяти історію хвороби й зробити обстеження, перш ніж я подивлюся на ваші записи. Тоді на нашій наступній зустрічі я міг би повідомити вам якнайдокладніший і якнайвичерпніший комплексний висновок.
Броєр поставив на столі перед собою стосик чистого паперу.
– У вашому листі трохи написано про ваш стан. Упродовж не менш як десяти років ви потерпаєте від болю голови й візуальних симптомів. Хвороба лише зрідка попускає і, як ви самі це сформулювали, завжди чигає на вас. А сьогодні
Розумна підстава (
