копчену солену свинину.
Упродовж усього анамнезу Ніцше був дуже уважний і схвально кивав на кожне запитання. Звичайно ж, це не здивувало Броєра. Досі в його практиці не траплялося пацієнтів, які не були б потайки раді докладному, просто-таки мікроскопному дослідженню їхнього життя. Що більша була оптична сила, то більше їм подобалося опитування. Оця радість – бути під чиїмсь спостереженням – сягала так глибоко, що Броєр давно вже упевнився: справжнє горе в старості – важкі втрати, біль від смерті друзів-однолітків – загострюється, коли на тебе й оком ніхто не кине, коли жахітливо живеш обділеним увагою.
А однак Броєр таки здивувався – складністю недуги й ретельністю пацієнтового самоспостереження. Доктор заповнював нотатками сторінку за сторінкою. Йому вже втомилася рука, а Ніцше все описував жахливий набір симптомів: потворний, руйнівний біль голови; морська хвороба на суходолі – запаморочення, порушення рівноваги, нудота, блювота, анорексія, відраза до їжі; лихоманка, сильна пітливість, через яку доводилося два-три рази за ніч змінювати нічну сорочку й постільну білизну; напади нищівної втоми, які часом мало не переходили в цілковитий параліч м’язів; біль у шлунку; блювання кров’ю; судоми кишок; сильний запор; геморой; порушення візуального сприймання, що відбирали дієздатність, – втомлюваність очей, невблаганне погіршення зору, сльозливість і біль в очах, розмитість зорових зображень, загострена чутливість до світла, особливо вранці.
Завдяки додатковим запитанням Броєр виявив ще кілька симптомів, які Ніцше знехтував або не захотів згадувати: мерехтіння в очах і часткова сліпота, що часто передували нападам болю голови; непіддатливе безсоння; жорстокі судоми м’язів уночі; загальна напруженість; швидкі непоясненні зміни настрою.
Зміни настрою! Саме цих слів і сподівався Броєр! Якось він сказав Фройду, що завжди вловлює зручну мить увійти в психічний стан пацієнта. Ці «зміни настрою» можуть бути ключем, що допоможе відкрити причину відчаю й схильності до самогубства!
Обережно ведучи опитування, доктор попросив пацієнта розповісти про ці зміни настрою.
– Чи не зауважили ви у ваших почуттях і відчуттях змін, що могли б якось пов’язуватися з вашою хворобою?
Поведінка Ніцше не змінилася. Здавалося, йому байдуже, що це питання може привести до значно інтимнішої теми.
– Траплялося, що напередодні нападу я почувався незвично добре… і дійшов висновку, що таке відчуття – небезпечно добре.
– А після нападу?
– Зазвичай він триває від дванадцяти годин до двох днів. Після нього я втомлений і обважнілий. День чи два навіть мої думки неповороткі. А часом, особливо після довгого, кількаденного нападу, буває інакше. Я почуваюся оновленим і очищеним, мало не вибухаю енергією. Дорожу такими випадками, тоді в мене в голові просто-таки кишать цінні ідеї.
Броєр
