Ніцше, та це не найліпший вибір. Краще, набагато краще було б розпитати про ці темні нічні думки!
– Хлоралгідрат – майже щоночі, принаймні один грам. Іноді, коли тіло прагне сну, я доповнюю цю дозу морфієм або вероналом, але тоді наступного дня в мене ступор. Зрідка заживаю гашиш, але й він притуплює мислення на весь наступний день. Волію хлорал. Чи розповідати мені далі про день, який уже в зародку був поганий?
– Так, будь ласка.
– Я снідаю у своєму номері… чи потрібні вам такі подробиці?
– Так, саме так. Розкажіть мені все.
– Ну, сніданок – це проста річ. Власник ґастгаузу приносить мені гарячу воду. Ото й усе. Зрідка, коли в мене особливо добре самопочуття, я прошу слабкого чаю та сухарів. Тоді купаюсь у холодній воді – така купіль конче потрібна для продуктивної роботи – й проводжу весь день у праці: пишу, роздумую й, якщо очі дозволяють, трохи читаю. Якщо я добре почуваюся, то виходжу на прогулянку. Буває, що вона триває годинами. Прогулюючись, я роблю нотатки, й часто саме тоді мені найкраще вдаються твори й приходять найвлучніші думки…
– І в мене подібно, – поспішив докинути Броєр. – По чотирьох-п’яти милях я раптом усвідомлюю, що впорався з дуже складною й загадковою проблемою.
Ніцше змовк, очевидно збитий з думки Броєровою реплікою. Почав був підтакувати, але затнувся й, зрештою облишивши цю спробу, повернувся до опису свого типового дня.
– Я завжди обідаю в готелі за одним і тим самим столом. Я вже описав вам своє харчування – їжа завжди без приправ, бажано варена, ні краплини спиртного чи кави. Буває, що цілими тижнями я нічого не можу їсти, крім варених несолоних овочів. Я не курю. Перекидаюся кількома словами з сусідами за столом, але рідко проваджу довгі розмови. Якщо пощастить натрапити на чуйного постояльця, то він може запропонувати читати для мене вголос і писати під диктування. Мої кошти обмежені, і я не можу оплачувати такі послуги. Після обіду в мене те саме, що й вранці: прогулянки, роздуми, нотатки. Вечеряю я у своєму номері – та ж таки гаряча вода або слабкий чай і сухарики, а тоді працюю, аж поки хлоралгідрат не скаже: «Припини, вже можеш відпочити». Ось так живе моє тіло.
– Ви говорите тільки про готелі. А ваш дім?
– Мій дім – це подорожня валіза. Я черепаха й ношу свою оселю на спині. Ставлю її в кутку готельного номера, а коли не можу витримати погоди, закидаю цю оселю на плечі й підіймаюся до вищих і сухіших небес.
Броєр мав намір повернутися до «недобрих, нічних думок» Ніцше, але тепер побачив перспективнішу лінію дослідження – таку, що не може не привести безпосередньо до фройляйн Саломе.
– Професоре Ніцше, я зауважив, що в описі вашого звичайного дня мало згадок про інших людей. Вибачте, що ставлю нетипові, як на лікаря, запитання, але я прихильник тези про цілісність організму. Вважаю, що добре самопочуття невіддільно пов’язане з соціальним та психологічним добробутом.
Ніцше густо
