обертається зі сходу на захід, тоді як Сонце, Місяць та планети рухаються навколо Землі на сферах, що самі рухаються іншими сферами. Найпростіша модель для Сонця мала б дві сфери. Зовнішня сфера обертається навколо Землі раз на день зі сходу на захід, з тією самою віссю та швидкістю обертання, що і сфера зірок; але Сонце розташоване на екваторі внутрішньої сфери, що обертається разом із зовнішньою сферою, немов прикріплена до неї, але також обертається навколо своєї осі із заходу на схід протягом року. Вісь внутрішньої сфери нахилена на 23,5° до осі зовнішньої сфери. Це мало пояснити як щоденний видимий рух Сонця, так і його щорічний видимий рух зодіаком. Так само можна було б припустити, що Місяць рухається навколо Землі у двох інших сферах, що обертаються у протилежні боки, з тією відмінністю, що внутрішня сфера Місяця робить повний оберт із заходу на схід протягом місяця, а не року. З не зрозумілих наразі причин Евдокс нібито додав для Сонця та Місяця по третій сфері. Такі теорії називають гомоцентричними, бо сфери, пов’язані з планетами, так само, як Сонце та Місяць, усі мають один центр – центр Землі.
Складнішою проблемою були нерегулярні рухи планет. Кожній планеті Евдокс приписав по чотири сфери. Перша – зовнішня, що обертається впродовж дня навколо Землі зі сходу на захід, з тією самою віссю обертання, що й сфера нерухомих зірок та зовнішні сфери Сонця та Місяця. Друга – на кшталт внутрішніх сфер Сонця та Місяця, що обертається повільніше з характерними для кожної планети швидкостями із заходу на схід навколо осі, нахиленої приблизно на 23,5° до осі зовнішньої сфери. І ще дві – найближчі до центра сфери, – що обертаються з однаковими швидкостями у протилежних напрямках навколо двох майже паралельних осей, нахилених під великими кутами до осей двох зовнішніх сфер. Планета «кріпиться» до найбільш внутрішньої сфери. Дві зовнішні сфери надають кожній планеті її добове обертання разом із зірками навколо Землі та її середній рух зодіаком за довші періоди. Якби їхні осі були абсолютно паралельні, то впливи двох внутрішніх сфер з обертанням у протилежних напрямках були б компенсовані, але оскільки припускали, що ці осі не зовсім паралельні, вони накладають на середній рух кожної планети зодіаком рух у формі вісімки, пояснюючи періодичні зміни напрямку планети на протилежний. Давні греки називали такий шлях гіпопедою (путами), бо він нагадує за своєю формою пута, якими стриножують коней.
Модель Евдокса не зовсім відповідала спостереженням Сонця, Місяця та планет. Наприклад, картина руху Сонця в цій моделі не пояснювала різні тривалості пір року, що, як ми вже бачили в розділі 6, виявив за допомогою гномона Евктемон. Модель Евдокса майже не відповідала Меркурію й не дуже добре працювала для Венери та Марса. Щоб виправити ситуацію, Калліп Кізикський запропонував нову модель. Він додав по дві нові сфери для Сонця та Місяця, а також по одній для Меркурія, Венери та Марса. Модель Калліпа загалом працювала краще за Евдоксову, хоч і привнесла до видимих рухів
