далі в розділі 10), доки відповідь на нього не дав Нікола Орезмський.
Судити про те, наскільки поширилась у Стародавньому світі ідея рухомої Землі, було б можливо, якби ми мали хороший опис давнього планетарію – механічної моделі Сонячної системи[16]. У своєму творі «Про державу» Цицерон розповідає про обговорення планетарію в 129 році до н. е., за 23 роки до його власного народження. Під час цього обговорення консул Луцій Фурій Філ начебто розповідає про Архімедову планетарну модель, яку після падіння Сиракуз захопив їхній завойовник Марцелл і яку пізніше бачили в будинку Марцеллового онука. З цієї розповіді із третіх вуст складно сказати, як працював той планетарій (ба більше, що деяких сторінок цієї частини твору бракує), але в одному місці своєї розповіді Цицерон цитує слова Філа про те, що на цьому планетарії «були б відбиті рухи сонця, місяця та п’яти зірок, званих мандрівними і блукливими [планет]»**, чітко вказуючи на те, що планетарій мав рухоме Сонце, а не рухому Землю11.
Як ми побачимо нижче в розділі 8, ще задовго до Арістарха піфагорійці мали ідею, що і Земля, і Сонце рухаються навколо якогось центрального вогню. Доказів цього в них не було, але їхні роздуми якось запам’яталися, тоді як ідея Арістарха була майже забута. За деякими даними, геліоцентричні ідеї Арістарха визнав лише один стародавній астроном: маловідомий Селевк із міста Селевкія, що жив близько 150 року до н. е. За часів Коперника та Ґалілея, коли астрономи та священнослужителі посилалися на ідею рухомої Землі, вони називали її піфагорійською, а не арістархівською. Коли я відвідував острів Самос у 2005 році, то знайшов багато барів та ресторанів, названих на честь Піфагора, але жодного на честь Арістарха Самоського.
Чому ідея про рух Землі не закріпилась у Стародавньому світі, легко зрозуміти. Ми не відчуваємо цього руху, і ніхто до ХІV століття не розумів, що немає жодної причини, чому ми мали б його відчувати. Крім того, ані Архімед, ані хтось інший не навів жодного свідчення, що Арістарх розробив, який вигляд мав би рух планет із рухомої Землі.
Вимірювання відстані від Землі до Місяця значно уточнив Гіппарх, якого зазвичай вважають найвидатнішим астрономічним спостерігачем Стародавнього світу12. Гіппарх проводив астрономічні спостереження в Александрії впродовж 161–146 років до н. е., а потім продовжував їх до 127 року до н. е., імовірно, на острові Родос. Майже всі його письмові твори були втрачені, і ми знаємо про астрономічні роботи Гіппарха переважно зі свідчень Клавдія Птолемея, що жив трьома століттями пізніше. Один із розрахунків Гіппарха базувався на спостереженні сонячного затемнення, що, як тепер відомо, сталося 14 березня 189 року до н. е. Під час цього затемнення сонячний диск над Александрією сховався повністю, але над Геллеспонтом (сучасними Дарданеллами – проливом між Азією та Європою) – лише на 4/5. Оскільки видимі діаметри Місяця та Сонця майже рівні і, згідно з вимірюваннями
Є знаменитий давній пристрій, відомий як антикітерський механізм, що його знайшли 1901 року пірнальники за губками поблизу острова Антикітера в Середземному морі між Критом і материковою Грецією. Вважають, що його загубили під час кораблетрощі десь так між 150 і 100 роками до н. е. Хоч антикітерський механізм сьогодні має вигляд поїденого корозією шматка бронзи, науковці зуміли визначити принцип роботи цього пристрою, вивчаючи його внутрішню будову за допомогою рентгенівських променів. Вочевидь, це не планетарій, а календарний пристрій, що показував видиме положення Сонця та планет у зодіаку на будь-яку дату. Найважливіше те, що його складна трибова передача надає доказ високого розвитку елліністичної техніки.
