Меч Сагайдачного. Виктор Вальд

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Меч Сагайдачного - Виктор Вальд страница 3

Меч Сагайдачного - Виктор Вальд

Скачать книгу

не бажає.

      – Те слушно, брате, що бажав вам в очі поглянути. Але без хитрості. А побачив я в очах ваших язички червоні. З братом Догою ясніше ясного. Дивиться він на схід і бачить перший промінь сонячний. Око брата Доги радіє сонячному світлу. А ось брат Кужель дивиться на захід. В його очах відбивається світло. Але воно не радує брата Кужеля. Бо це відблиск печалі.

      – Авжеж! Печаль! – схопився на ноги брат Дога. – Я відчуваю запах горя!

      – Так. Горить, – повільно хитнув головою брат Кужель. – Десь за половину козацької милі[7]. То знак нам. Сумний знак.

      – Там, здається, і брат наш Хор. Треба поспішати. Такий день! – застогнав брат Дога. – Думали в росі викупатися та з собою її взяти. То священна роса. Вона і мертвого піднімає.

      – Поспішімо! – вже з коня вигукнув брат Сагайда.

      Сонце превелике червоним павуком уже розпустило промені – щоб, спираючись на ці лапи, піднятися над землею. Переляканий місяць квапливо збирав своє чорне срібло, й воно стрімко стоншувалося й тануло, вивільняючи різнобарв’я природи.

      Як не хотілося пустити коней щодуху, та вершники розумно остерігалися. У густій траві годі було вгледіти, куди ступають коні. Тріщина в землі, нірка ховраха, оголений камінь чи будь-що інше, що нечистий підкладає під копита, – і на швидкому бігу біда, вилетить із сідла вершник. Та ще страшніше, коли кінь ногу зламає. Це коли в гонитві летиш за ворогом по степу – все на Бога сподіваєшся.

      А коли від сильного ворога йдеш, то про це й не думаєш. Та й зараз зберегти коней потрібно. І так їм важко грудьми розривати склеєні росою трав’яні коси. Та ще й серпанок. Здається, і легкий той туманець, але від кореня до половини траву ховає.

      Чого ж тут сердитися? Хоча й прикро. Коні наразі добрі в братів. Такі, що один на тисячу. Та ще й хтозна, в яких краях та тисяча на пасовиську жирує.

      – А ось і шлях битий! – радісно вигукнув брат Дога, що йшов першим.

      – На Кальник дорога, – враз повеселішав брат Сагайда. – Тепер і вітер нас не наздожене.

      Скоро долинули до пагорба. Стали, роззирнулися й схмурніли.

      – Тойумлук[8], – гнівно сказав брат Дога.

      Дивитися на те страшно. Палають крайні хати – давній і випробуваний спосіб змусити селян спросоння метушитися. І за що хапатися? За скарб домашній, за діточок чи за зброю? Та ще й виття, стогін, плач жіночий. І чули про таке, та й не раз переживали – однак не кожен козак цьому раду відразу дасть.

      І все ж дивний якийсь цей грабіж. Не бігають жінки від хати до хати, не чутно скреготу шабель, не гримлять постріли. Бути того не може, щоб козаки не билися. І побити їх усіх так скоро не могли розбійники степові. Відоме це місце як Мурафа[9], сотенне містечко брацлавського воєводства, що за версту від Кальника. Якими відчайдушними, досвідченими й хоробрими повинні бути розбійники, що зважилися в саму гущу козацьку

Скачать книгу


<p>7</p>

Козацька миля – 7,5 км.

<p>8</p>

Грабіж.

<p>9</p>

Тепер село у Вінницькій області.